Велика рогата худоба (ВРХ)

ВЕЛИ́КА РОГА́ТА ХУДО́БА (ВРХ)  — група видів тварин родини бичачих. За зоол. систематикою належить до класу ссавців, підкласу вищих ссавців, ряду парнокопитних, підряду жуйних або півмісячнозубих, родини порожнисторогих, підродини биків. До складу підродини биків входять роди: буйволи, азіатські (індійські) лобасті бики двох видів — бантенги і гаури, яки, або монгольські бики, представлені видом Poephagus grunniens, бізони американські та європейські (або зубри) і власне ВРХ (Bos), включаючи зебу. Найдавнішим представником цієї підродини вважають рід Leptobus, або B. etruscus Fal., черепи представників якого знайдено у пліоцен. відкладеннях Індії та Італії. Він був проміж. ланкою між підродиною биків і антилопами. Із сучас. представників підродини найдавнішими і філогенетично схожими є буйволи, які збереглися у дикому та одомашненому станах в Африці, Азії та пд. частині Європи. Домашні буйволи поширені у Пд. Азії, пд. частині Європи (Греція, Болгарія, Румунія, Угорщина, Італія, Кавказ), пн. частині Африки, а останнім часом завезені в США. Їхнім предком вважають арнібуйвола, одомашнення якого датують 4 тис. до н. е. Їм властиві висока робоча продуктивність, великі розміри, жорстке м’ясо і знач. відсоток жирності молока самиць, жива маса яких становить 600–800 кг, а в окремих випадках і понад 1300 кг, жирність молока — 7–10 % за надою 1500–2500 кг в умовах доброї годівлі, тривалість вагітності — 12 місяців. Буйволи менш вибагливі, ніж власне ВРХ, до кормів, цілком несприйнятливі до піроплазмозу і стійкі до туберкульозу та гельмінтозів. Рід індійських лобастих биків зустрічається як у дикому, так і в одомашненому станах лише в Індії та на Зондських о-вах. Декілька різновидів дикого бантенга по-ширені в гірських р-нах Зх. Індії та на о-вах Ява, Борнео, Сума-тра, Целебес, Тимор і Балі. Одомашнену худобу цього виду розводять, переважно, на о-ві Балі (т. зв. балійська худоба) та прилеглих до нього о-вах і на пд. березі Малай. п-ва. Гаяла, якого вважають одомашненою формою гаура, розводять переважно у Зх. Індії. Обидва види диких биків Індії вирізняються високим зростом (160– 180 см у холці) та міцною будовою тіла. Їхні одомашнені потомки значно дрібніші, напр., середня висота у холці гаяла становить 130–140 см, балій. худоби — 120–135 см. У госп. відношенні їх розводять переважно для потреб м’ясної промисловості. Монгольські бики (ін. назви — яки, тібетські бики, сарлики) поширені у високогірних р-нах Тибету, Тянь-Шаню, Паміро-Алаю, Куень-Луня і Гімалаїв як у дикій, так і в одомашненій формах. Витривалі до суворих умов існування, зокрема холоду, і невибагливі до корму. Їх використовують для одержання молока, м’яса і як в’ючних тварин. Середній надій самок за лактацію (період виділення молока від отелення до припинення його утворення у вимені) становить 600–700 кг молока жирністю 6–8 %. М’ясна продуктивність порівняно невисока як за виходом, так і за якістю. Зубри і бізони відомі лише у дикому стані. Поява бізонів припадає на пліоцен, зубрів у Зх. Європі — на плейстоцен. До поч. 17 ст. бізони були поширені на тер. Пн. Америки, а в кін. 19 ст. вони були майже винищені. В Європі останні зубри вимерли у 1-й пол. 20 ст. Нині збереглися поодинокі представники обох родів у спец. заповід. парках. Рід Bos є найпоширенішим видом ВРХ і зберігся лише в одомашненому стані. За даними Продовол. і с.-г. організації ООН, станом на 1999 у світі налічувалось 1 338 201 000 голів домашньої ВРХ. Дикі предки роду були поширені майже на всій тер. Європи й Азії в льодовиковий та післяльодовиковий періоди зі знач. різноманітністю форм. Найбільш вивченими з них є великий льодовиковий, дрібний короткорогий льодовиковий, післяльодовиковий довгорогий первісний і азіатський бики. Останні два могли бути безпосеред. предками свійської худоби. У Пд. Азії згодом виникла і горбата свійська худоба — зебу. Дикі бики істор. періоду, відомі як тури, існували в Середній Європі до поч. 17 ст. Останній тур загинув 1627 побл. Варшави. Найдавнішими осередками одомашнення ВРХ були Індія, Пд.-Зх. Азія, Середземномор’я. За даними розкопок, на території України свійська худоба з’явилася 4–5 тис. рр. тому в р-нах Нижнього Придніпров’я у зоні поширення трипіл. культури. Гол. причиною одомашнення стала потреба людини у харчуванні. Пізніше використання свійської худоби почало також розвиватися в напрямах робочої та молоч. продуктивності.

Усі породи одомашненої ВРХ роду Bos К. Лінней об’єднав до одного виду — Bos taurus. Проте, зважаючи на поліморфізм ВРХ, який оцінюють гол. чином за будовою черепа, Bos taurus фахівці поділяють на декілька підвидів, або рас. Диференціація ВРХ на краніалог. типи є свідченням поліфілетич. (від різних диких предків) походження Bos taurus. Виділено краніалог. типи: Bos taurus primigenius (сіра українська порода, голландська, айрширська, шортгорнська та ін. породи), Bos taurus frontosus (симентальська), Bos taurus brachyceros (longifrons) (бура карпатська худоба, швіцька, лебединська, джерсейська, англерська та ін.), Bos taurus brachycephalus (герефордська, абердин-ангуська, казахська білоголова та ін.), Bos taurus indicus (зебу), Bos taurus orthocerus (калмицька худоба), Bos taurus akeratos (шута худоба Швеції та Фінляндії), Bos taurus turano-mongolicus (якутська, киргизька, сибірська, астраханська, монгольська худоба). За напрямом продуктивності породи ВРХ класифікують на 3 осн. групи: молочні, м’ясні та комбіновані (молочно-м’ясні або м’ясо-молочні). До серед. 20 ст. виділяли також породи робочого або універсального робочо-м’ясо-молоч. напрямів продуктивності. Типовими породами молоч. напряму є голштинська, голландська, джерсейська, айрширська, англерська, червона степова, новостворені українська червоно-ряба молочна порода, українська чорно-ряба молочна порода і українська червона молочна порода тощо; м’ясного — шароле, абердин-ангуська, лімузинська, п’ємонтезе, новостворені українська м’ясна порода, волинська м’ясна порода, поліська м’ясна порода тощо; до комбінованих — симентальська, старий тип лебединської, швіцької та бурої карпатської тощо. Такий поділ є певною мірою умовним і засобами селекції може бути змінений. Прикладами цього є наявність шортгорнської породи м’ясного і молоч. напрямів продуктивності, перетворення засобами селекції комбінованої молочно-м’ясної швіцької породи у Пн. Америці у молочну та створення з залученням генофонду сучас. швіцької породи амер. селекції нової української бурої молочної породи, виведення спеціаліз. симентальської м’ясної породи з худоби м’ясо-молоч. типу.

Представники підродини биків вигодовують телят молоком, мають роздвоєні ратиці, порожнисті роги, складний чотирикамер. шлунок, здатні до жуйки, характеризуються відсутністю різців у верхній щелепі. Жива маса значною мірою залежить від породи, напряму продуктивності, рівня вирощування та годівлі тварин і становить у середньому 500–600 кг для корів і 900–1100 кг — для бугаїв, висота в холці — відповідно 130–145 і 150–170 см. У диких предків ВРХ у зв’язку з природ. потребою збереження потомства охота мала сезон. характер. В одомашненої ВРХ під впливом штуч. добору та створення умов для вирощування приплоду вона стала циклічною з повторенням впродовж усього року. Статевий цикл триває у середньому 19–22 дні. За сучас. біотехнологією відтворення застосовують переважно штучне осіменіння корів з накопиченням і зберіганням спермопродукції бугаїв високої племін. цінності у глибокоохолодженому стані (тривале зберігання у рідкому азоті за температури –196 °С). Природне парування знач. мірою збереглося лише у м’ясному скотарстві. Для збільшення кількості одержуваного потомства від корів високої племін. цінності застосовують системи поліовуляції та ембріотрансплантації. Пересадку одержаних від високоцінних корів-донорів ембріонів здійснюють переважно телицям-реципієнтам або коровам з низькою племін. цінністю. За потреби ембріони зберігають тривалий час у рідкому азоті. ВРХ є переважно одноплідними тваринами. Частота народження двоєнь не перевищує 2 %. Середня тривалість вагітності (тільності) у корів — 280–285 днів. Бугайці, порівняно з теличками, виношуються на 3–5 днів довше і народжуються з більшою на 1–5 кг живою масою. Оптимальна тривалість сервіс-періоду (від отелення до плідного осіменіння) — 80– 85 днів, що забезпечує щорічне одержання теляти від корови. Жива маса новонароджених телят коливається від 15 до 60 кг і більше та становить у середньому 6–8 % маси корови. Ріст ВРХ триває до 5–6-ти рр. Найінтенсивнішим він є впродовж першого року життя, особливо під час статевого дозрівання (4–9 місяців). Статева зрілість у телиць настає у 6–10, у бугайців — у 7–12 місяців, господарська — значно пізніше. Оптимальним віком парування ремонтних телиць вважають 15–18 місяців (вік першого отелення — 24–27 місяців) за досягнення 65–75 % живої маси дорослих корів. Оптимал. тривалість лактації — 305, сухостійного періоду — 60 днів. Тривалість життя корів — бл. 20 р., проте фактичне їхнє госп. використання рідко перевищує 10–12 лактацій. Гол. госп. цінність ВРХ полягає у здатності переробляти велику кількість рослин. кормів (у першу чергу грубих) у цінні харч. продукти — молоко і м’ясо. Молочну продуктивність корів оцінюють за разовим, добовим або надоєм за лактацію. Впродовж лактації молочна продуктивність корів нерівномірна з макс. добовим надоєм наприкінці 1-го або на поч. 2-го місяця і подальшим поступовим його зниженням, а також змінюється хім. склад молока. У перші 7–10 днів після отелення корови продукують молозиво. У першу добу вміст сухих речовин у ньому сягає 26 %, з яких 15 % становить білок, 6,3 % — жир, бл. 4 % — мінерал. речовини та вітаміни. У білку молозива значна частка припадає на імуноглобуліни, що забезпечує формування пасив. імунітету новонароджених телят. Молочна продуктивність корів варіює у дуже широких межах (від 1 до 25 тис. кг за лактацію і більше) і залежить від умов вирощування молодняку, утримання худоби, годівлі корів, їхньої порід. належності, рівня селекц.-племін. роботи у стаді. Свідченням досягнутого генет. потенціалу продуктивності порід або стад є рекордні показники. Найпродуктивнішою у світі за надоями є голштинська порода. Світ. рекорд надою за лактацію належить кубинській корові Убре Бланка (¼ зебу + ¾ голштинська), від якої 1981 за 364 дні 3-ї лактації надоєно 27 674 кг молока з вмістом 3,8 % жиру. Їй також належить і світ. рекорд за макс. добовим надоєм (110,9 кг). Рекордисткою за надоєм у країнах СНД є корова Росіянка, від якої за 340 днів 5-ї лактації надоєно 19 106 кг молока, а за надоєм за 305 днів 1-ї лактації — Вербичка 2646 української чорно-рябої молочної породи (племзавод «Плосківський», Київ. обл.; 13 320 кг молока жирністю 3,96 %). Найбільш жирномолочними породами ВРХ є джерсейська, гернсейська, айрширська і англерська. Світ. рекордисткою за вмістом жиру в молоці є корова гернсейської породи Фасінейшн (Велика Британія), від якої за 8-му лактацію надоєно 5946 кг молока з серед. жирністю 10,58 %. Від світ. рекордистки за виходом молоч. жиру голштинської породи Ройбрук Хай Елен (Японія) за 365 днів лактації одержано 1418 кг молоч. жиру (занесено до Книги рекордів Ґіннесса). М’ясо є другим з осн. видів одержуваної від ВРХ продукції (від худоби у віці 14–90 днів — телятина, старшої 3-х місяців — яловичина). Його світ. виробництво (у забійній вазі) 1999 досягло 55 867 000 т, що склало 24,6 % у структурі всього спожитого м’яса. М’ясна продуктивність тварини характеризується живою масою та її приростами, скороспілістю, вгодованістю і оплатою корму, після забою — забійною масою (маса туші та внутр. жиру), масою субпродуктів 1-ї та 2-ї категорій (серце, легені, печінка, нирки, голова, язик, вим’я тощо), співвідношенням маси туші (вихід туші) та забійної маси (забійний вихід) до передзабійної живої маси, співвідношенням окремих відрубів туші за сортами, морфол. складом туші (вміст м’язів, жиру, кісток, сухожилок і зв’язок), індексом м’ясності (співвідношення мускульної тканини та жиру туші до кісток, сухожилок і зв’язок), хім. складом, калорійністю і соковитістю м’яса. Показники м’ясної продуктивності ВРХ залежать від таких само чинників, що і молочної, а також від статі, віку та вгодованості. Вищими вони є в худоби спеціаліз. м’ясних порід та їхніх помісей з молочними (пром. схрещування). Проте в Україні вона складає невелику частку (1,7 %), осн. частину яловичини одержують від худоби молоч. порід. Рекордистами живої маси є котентинські воли Пер Ґоріо (1970 кг), Корнет (1940 кг), Монте-Крісто (1902 кг), віл голштинської породи Джеррі (1787 кг), бугаї Тонто маркіджанської породи (1825 кг), Еозіано кіанської породи (1650 кг), Дженерал герефордської породи (1580 кг), Могучий симентальської породи (1540 кг), Сільван шаролезької породи (1522 кг). На контрол.-випробув. станції м’ясних порід у Канаді 1986 на бугайцях 200-денного віку шаролезької та симентальської порід впродовж 140 днів відгодівлі одержали середньодобові прирости живої маси 2,5 кг, ангуської — 2,2 кг, герефордської — 2 кг. Середня жива маса бугайців симентальської породи у річному віці становила 703 кг, ангуської — 635 кг, лімузинської — 590 кг і герефордської — 544 кг. Забійний вихід у дорослої ВРХ молоч. порід становить 45–50 %, молочно-м’ясних — 55–60 %, спеціаліз. м’ясних — 65–70 %. Вміст м’язової тканини в туші коливається від 42 до 68 %, жиру — 14–30 %, кісток — 13–22 %, сполуч. тканини — 10–15 %. Цінною одержуваною від ВРХ продукцією є шкіра — тех. сировина для взуттєвої промисловості. Середня її товщина у дорослих тварин становить 4,5 мм з коливаннями на різних ділянках тіла від 3 до 13 мм. Середня маса шкіри залежить від живої маси і статі тварини і становить у новонароджених телят 3,5–4 кг, у дорослої ВРХ — 23–120 кг, площа — відповідно 0,8 та 4,3– 4,5 м². З відходів після забою ВРХ одержують м’ясо-кістк. і кров’яне борошно, ендокринні препарати, стеарин, клей, мило тощо. Від ВРХ одержують також гній — цінне орган. добриво. В якості робочих тварин ВРХ нині практично не використовують.

Сучасна біол. теорія розглядає зоол. вид Bos taurus як селекційно складну з огляду на можливе походження від різних диких видів та підвидів і під впливом природного та, гол. чином, штуч. доборів (після одомашнення ВРХ) біол. систему. ВРХ структурована на взаємопов’язані селекц. одиниці різного рівня систем. ієрархії. Гол. з них вважають породи, порідні групи, внутріпорідні, зонал. та заводські типи, генеалог. та заводські лінії, споріднені групи, гілки, родини, групи напівсибсів і як найнижчу базову (елементарну) структурну системну одиницю — окремі особини; серед проміжних — синтетичні популяції та лінії, пром. кроси, заводські стада тощо, а в перспективі — клони окремих особин. На сучас. рівні розвитку популяц. генетики, селекції та за умов широкого впровадження методів біотехнології розмноження генет. поліпшення ВРХ здійснюють шляхом великомасштаб. селекції на загальнопорідному рівні її організації з підвищенням точності визначення племін. цінності тварин та широкого використання бугаїв-поліпшувачів. Осн. систем. одиницею ВРХ вищого рівня селекц. ієрархії є порода — численна, створена людською працею, цілісна група домашніх тварин, які мають спільне походження і схожість за низкою особливостей типу і продуктивності, що стійко передаються у спадок наступним поколінням. Нині у світі нараховують понад 1000 порід ВРХ; в Україні — понад 30, враховуючи нові конкурентоспроможні породи, виведення яких завершено за часів незалежності. Автори новіт. теорії породоутворення (В. Буркат, М. Єфименко, М. Зубець, О. Хаврук та ін.) відзначені Державною премією України у галузі н. і т. Переважну більшість нових порід в Україні виведено методом відтворного схрещування. Осн. породами молоч. худоби є українська чорно-ряба молочна (разом з голштинською її поголів’я складає бл. 37– 38 % заг. чисельності ВРХ), українська червона молочна (разом з червоною степовою, англерською і червоною датською — 25– 26 %), українська червоно-ряба молочна (разом з комбінованою симентальською і айрширською — 23–25 %) і українська бура молочна (разом з лебединською, бурою карпатською і швіцькою — 7–8 %). З молоч. і молочно-м’ясних порід в Україні розводять також тварин білоголової української породи, симентальської, айрширської, червоної степової, англерської, червоної датської, лебединської, бурої карпатської (на рівні збереження генофонду), пінцгау, червоної польської та деяких ін. порід; м’ясного напряму продуктивності — абердин-ангуської (ангуської), шаролезької, лімузинської, герефордської, нових вітчизняних української, волинської, поліської, створюваних південної та симентальської м’ясних порід. Є також незначна кількість поголів’я кіанської, п’ємонтез, мен-анжу, санта-гертруда, світлої аквітанської, шортгорнської тощо. Заг. кількість ВРХ в Україні станом на 2004 становила 7746,3 тис. голів, з них — 4291,9 тис. корів. Із зазначеної чисельності поголів’я м’ясної худоби складає 128 тис., з них — 58 тис. корів. Середній надій на корову 2003 становив 2887 кг, валове виробництво молока — 13 661 тис. т, яловичини — 1236 тис. т у живій вазі або 722,9 тис. т — у забійній.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю