Великдень

Визначення і загальна характеристика

ВЕЛИ́КДЕНЬ — одне з найви­значнiших християнських свят. Інша назва — Пасха. Дата святкува­н­ня залежить від місячних фаз і весняного рівноде­н­ня. У 325 році на Нікейському церковному соборі ухвалили святкува­н­ня Пасхи у першу неділю після весняного рівноде­н­ня (21 березня). У середині другого тисячолі­т­тя стало очевидним, що свято Пасхи зміщується до літа, оскільки припадає не після першої (весняної), а після другої повні. Церковна влада була змушена узгодити місячний і сонячний календарі.

Як свято Воскресі­н­ня, Пасха залежить від дати роз­пʼя­т­тя Христа, що сталося за три дні до єврейської Пасхи, яку від­значають на чотирнадцятий день Нісана, першого місяця єврейського релігійного року (цей день припадає на весняне рівноде­н­ня або ж на на­ступний день). Про­блема датува­н­ня Воскресі­н­ня та Пасхи виникла у звʼязку з тим, що в Євангелії Матвій, Марко та Лука датували роз­пʼя­т­тя від­мін­но від Іоана. Християнські церкви Східного Серед­земноморʼя святкували Пасху на чотирнадцятий день Нісана незалежно від дня тижня, інші ж пере­носили на неділю у тиждень єврейської Пасхи. За григоріанським календарем Західна Церква встановила дату святкува­н­ня Пасхи у неділю після повні, що на­ступала після весняного рівноде­н­ня. Якщо ж повня припадає на неділю, святкува­н­ня від­бувається на­ступного тижня.

Традиції під­готовки та святкува­н­ня

Звечора в усіх церквах від­бувається від­права, вдосвіта священики освячують принесені паски, крашанки (писанки) тощо. Великдень від­значають у першу неділю після весняного рівноде­н­ня і повного місяця — саме через цю об­ставину вважають, що початки свята сягають дохристиянських часів і повʼязані із весняно-аграрною магією. До Великодня готувалися заздалегідь. Дівчата протягом Великого посту виготовляли писанки, якими обдаровували юнаків, хрещених батьків, похресників. Чоловіки у Чистий четвер виготовляли страсні (громничі) свічки.

Напередодні свята фарбували значну кількість крашанок, але найбільше уваги приділяли виготовлен­ню обрядового хліба — пасок («баб»). Для цієї мети заготовляли дрова з певних порід дерева, пшеничне борошно. Під час виготовле­н­ня пасок дотримувалися дійств, повʼязаних із вичине­н­ням, вимішува­н­ням тіста та випіка­н­ням обрядового хліба. За свідче­н­ням старожилів, в Україні виготовляли понад сорок різновидів пасок. У Чистий четвер випікали жовті обрядові «баби», білі готували у пʼятницю, чорні — у суботу. Жовті «баби» — найбільші й найважливіші, вчиняли з пшеничного борошна на яєчних жовтках, вони при­значалися сонцю й небу, білі — покійникам і повітрю — «щоб не приносили лиха й смерті», чорні — господарям і людям, тобто родючій землі.

Великодні роз­ваги та обряди

Напередодні Великодня на вигонах чи неподалік церкви роз­палювали вогнища, які горіли всю ніч. В оселях не гасили лампадок; на Поліс­сі протягом ночі оживлювали посвітач (кабицю) — спеціальний при­стрій для освітле­н­ня житла за допомогою лучини. Вдосвіта після освяче­н­ня пасок виносили на горище посвітача, де він пере­бував до Семена (14 вересня). Перший день Великодня був початком дівочих хороводів — веснянок, гаївок. В обідню пору дівчата у святковому вбран­ні роз­важалися довкола церкви. За­звичай грали в «Жучка»: юнки попарно ставали одна до одної облич­чям, схрещували обидві руки, а по них, як по місточку, проходила маленька дівчинка або хлопчик.

Другий день свят — «поливальний понеділок». Хлопці спеціальними при­строями скроплювали дівчат водою, а ті дарували їм писанки. Цей звичай має дохристиянське походже­н­ня і ре­презентує магічне уявле­н­ня про очисну функцію води. Великодні свята повʼязані із культом пращурів. Вважалося, що в цей час душі померлих тимчасово провід­ують родичів. На кладовищах організовували поминальні трапези, де обовʼязково мали бути паски та крашанки. У давнину прибирали могили і влаштовували поминки навіть біля неві­домих поховань, щоб зберегти памʼять про предків.

Завантажити статтю