Великдень - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Великдень

ВЕЛИ́КДЕНЬ – одне з найвизначнiших християнських свят. Ін. назва – Пасха. Дата святкування залежить від місяч. фаз і весн. рівнодення. 325 на Нікит. церк. соборі ухвалено святкування Пасхи у першу неділю після весняного рівнодення (21 березня). У серед. 2-го тисячоліття стало очевидним, що свято Пасхи зміщується до літа, оскільки припадає не після 1-ї (весняної), а після 2-ї повні. Церк. влада була змушена узгодити місяч. і соняч. календарі. Як свято Воскресіння Пасха залежить від дати розп’яття Христа, що сталося за три дні до євр. Пасхи, яку відзначають на 14-й день Нісана, першого місяця євр. реліг. року (цей день припадає на весн. рівнодення або ж на наступ. день). Проблема датування Воскресіння та Пасхи виникла у зв’язку з тим, що в Євангелії Матвій, Марко та Лука датували розп’яття відмінно від Іоана. Християн. церкви Сх. Середземномор’я святкували Пасху на 14-й день Нісана незалежно від дня тижня, інші ж переносили на неділю в тиждень євр. Пасхи. За григоріан. календарем Зх. Церква встановила дату святкування Пасхи у неділю після повні, що наступала після весн. рівнодення. Якщо ж повня припадає на неділю, святкування відбувається наступ. тижня. Із В. пов’язують воскресіння Iсуса Христа, розiп’ятого на хрестi напередоднi в четвер. Звечора в усiх церквах вiдбувається вiдправа, вдосвiта священики освячують принесенi паски, крашанки (писанки) тощо. В. вiдзначають у першу недiлю пiсля весняного рівнодення i повного мiсяця – саме через цю обставину вважають, що початки свята сягають дохристиян. часiв i пов’яз. із весняно-аграр. магiєю. До В. готувалися заздалегiдь. Дiвчата протягом Великого посту виготовляли писанки, якими обдаровували юнакiв, хрещених батькiв, похресникiв. Чоловiки в Чистий четвер сукали страснi (громничi) свiчки. Напередоднi свята фарбували значну кiлькiсть крашанок, але найбiльше уваги придiляли виготовленню обряд. хлiба – пасок («баб»). Для цiєї мети заготовляли з певних порiд дерева дрова, пшеничне борошно. Під час виготовлення пасок дотримувалися дiйств, пов’яз. із вичиненням, вимiшуванням тiста та випiканням обряд. хлiба. За свiдченням старожилiв, в Українi виготовляли понад сорок рiзновидiв пасок. У Чистий четвер випiкали жовтi обряд. «баби», бiлi готували у п’ятницю, чорнi – у суботу. Жовтi «баби» – найбiльшi й найважливiшi, вчиняли з пшенич. борошна на яєч. жовтках, вони призначалися сонцю й небу, бiлi – покiйникам i повiтрю – «щоб не приносили лиха й смертi», чорнi – господарям i людям, тобто родючiй землi. Напередоднi В. на вигонах чи неподалiк церкви розпалювали вогнища, якi горiли всю нiч. В оселях не гасили лампадок; на Полiссi протягом ночi оживлювали посвiт (кабицю) – спец. пристрiй для освiтлення житла за допомогою лучини. Вдосвіта після освячення пасок виносили на горище посвітача, де він перебував до Семена (14 вересня). Перший день В. був початком дiвочих хороводiв – веснянок, гагiлок, гаївок, ягiлок. В обiдню пору дiвчата у святк. вбранні розважалися довкола церкви. Здебiльшого грали в «Жучка»: юнки попарно ставали одна до одної обличчям, схрещували обидвi руки, а по них, як по мiсточку, проходили маленька дiвчинка або хлопчик; пара, по чиїх руках пройшов «Жучок», перебiгала наперед, виконуючи пiсню «Ходить Жучок по ручинi». Пiсля того, як гурт кiлька разiв обiйшов церкву, молодь йшла на леваду чи сiльс. майдан. Дiвчата продовжували водити хороводи, а хлопцi розважалися рiзноманiт. iграми – «бити лупака», «шила бити», «кашу варити», «в гiлку» тощо. Для пiдлiткiв це був також щасливий день на рiзноманiтнi розваги. Особливо популяр. грою вважалися «Битки» (моцак, цокання). Дiтлахи брали з дому крашанки i випробовували їх на мiцнiсть: чиє яйце розбивалося, той мав вiддати битку. Нерiдко вдавалися i до пiдробок: висмоктували соломинкою рiдину, а внутр. частину крашанки наповнювали воском; їх називали валунками, або викрутками. В Україні побутував звичай дарувати хлопцям писанки. Юнки в перший чи другий день Великод. свят пiдносили у вишитих хустинках розписанi яйця тим парубкам, з якими бажали дружити. Якщо юнак приймав подарунок, то мусив на храмове свято купити кухоль питного меду i замовити «iменний» танок; коли ж вiдмовлявся, то це вважалося найбiльшою образою для дiвчини. Традицiйно Великодні свята тривали три днi, упродовж яких не годилося виконувати госп. роботи, а лише гостювати й вiдпочивати. Цiкавi дiйства вiдбувалися другого дня, який у народi називали «поливал. понедiлком». Хлопцi спец. пристроями скроплювали дiвчат водою. В Зх. Українi юнки за це мали подарувати писанку. Цей звичай дiйшов із дохристиян. часiв i репрезентує магiчне уявлення про очисну функцiю води. Великодні свята пов’яз. із культом пращурiв. Вважалося, що в цей час душi померлих тимчасово провiдують родичiв, а через тиждень повертаються до своєї постiй. обителі. Вiдтак по всій Україні органiзовують проводи, або гробки. Люди прибирають могилки, сходяться на кладовищах. Пiсля панахиди органiзовують колективну поминал. трапезу, де обов’язково мають бути паски та крашанки. Нерідко фарбов. яйця закопують i в могилки небiжчикiв. У давнiшi часи прибирали могили i влаштовували поминки бiля невiдомих одиноких поховань обiч дорiг; здебiльшого це були поховання чумакiв та козакiв. Нар. мораль оберiгала пам’ять своїх предкiв.

Лiт.: Мицик В. Свята сонячного циклу. К., 1991; Великдень в Україні: Нариси про Великодні свята з нар. піснями. К., 1993; Скуратівський В. Святвечір. К., 1994. Т. 1–2; Політовська Г. Істина Пасхальних свят. Лц., 2000; Круковська В. Святкуймо Великдень: Вірші, сценарії, забави, гаївки. Л., 2001.

В. Т. Скуратiвський

Стаття оновлена: 2005