Великобурімський парк - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Великобурімський парк

ВЕЛИКОБУ́РІМСЬКИЙ ПАРК – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (від 1989). Знаходиться у с. Велика Бурімка Чорнобаїв. р-ну Черкас. обл. Пл. 86,5 га. Підпорядк. дочір. підпр-ву «Золотоніс. ліс. госп-во». Парк розташ. на правому березі р. Сула. Закладений у 18 ст. на земел. ділянці (пл. бл. 100 га), яка належала князеві Безбородьку. Тоді ж було розпочато посадку ліс. масиву з тополевими та каштановими алеями. Від поч. 19 ст. ця земля належала графові М. Сперанському. Значна заслуга в упорядкуванні парку належить князям Кантакузиним-Сперанським. Тоді був збудов. триповерх. палац (не зберігся) та викопане озеро, що заповнювалося водами підзем. джерел. На озері були створ. 3 острівці, на яких розводили білих та чорних лебедів (звідси походить неофіц. назва озера – Лебедине). Від палацу до озера вела т. зв. Барвінкова гора. На пл. 2 га був закладений фрукт. сад (росли яблуні, груші, сливи, горіхи, абрикоси, персики, вишні), понад 1 га займав сад з карликовими деревами (т. зв. Шпалерний сад, не зберігся), оточений високим муром з заліз. брамою. Багато дерев було завезено з провідних, на той час, ботан. садів: з Криму – корковий дуб, кизилове дерево, лавровишню; з Карпат – смереку, модрину, ялицю, ялівець. Для розведення квітів була збудов. велика оранжерея. Перед замком були встановлені мармур. статуї та фонтани.

У породному складі насаджень переважають грабові, ясеневі, кленово-берестові діброви. Особливу цінність становлять окремі екземпляри осик віком до 200 р., дубів – до 150 р., тополі сріблястої з діаметром стовбура понад 2 м. У парку зростає понад 20 видів дерев та кущів, в основному абориген. видів. На тер. парку та в навколиш. лісах гніздиться значна кількість птахів. Серед археол. та істор. пам’яток збереглися місце стоянки первіс. людини, давньорус. городище 11–12 ст., будівлі 18–19 ст. (млин, майстерня, дім для гостей), а також Богданів дуб, т. зв. Барвінкова гора, оз. Лебедине, алеї, Божкова криниця.

Т. Ф. Коноваленко

Стаття оновлена: 2005