Ваґнер Отто - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ваґнер Отто

ВА́ҐНЕР Отто (Wagner Otto; 13. 07. 1841, Відень – 11. 04. 1918, там само) – австрійський архітектор, теоретик і педагог. Навч. у Віден. політех. ін-ті (1857–60), Королів. академії арх-ри у Берліні (1860–61), Віден. АМ (1861–63). Працював у ній проф. (1894–1915). Чл. низки архіт.-мист. орг-цій. Проектував у формах псевдобароко та віден. модерну. Збудував синагогу в Будапешті (1871), низку житл. будинків у Відні, спроектував музей. комплекс «Артібус» та ін. споруди. Учасник архіт. конкурсу на проект Галиц. сейму у Львові (1875). Радник Віден. транспорт. комісії (від 1893). Розробив план урегулювання вулич. руху в місті. Від 1894 – ст. буд. радник. Для упр. шляхів 1894–97 розробив і здійснив проекти 36-ти станцій назем. залізниці у Відні. 1897 приєднався до «Віден. сецесіону», розробляв його творчі концепції. Використовуючи сецесійні принципи, збудував у Відні Майолік-Гауз (1899), Пошт. контору «Час» (1902), Австр. центр. ощадкасу (1906), Психіатр. лікарню з кірхою (1907), житл. будинки на Нойштіфтґассе, № 40 та Дьоблерґассе, № 4 (обидва – 1911), Кістково-туберкульозну лікарню (1913). В Україні спроектував дачу Стамболі у м. Феодосія (нині АР Крим, 1914). Серед учнів – Я. Котера, Р. Нейтра, Й. Ольбрих, Й. Плечник, кілька архітекторів Зх. України.

Пр.: Современная архитектура. С.-Петербург, 1896; Сборник архитектурных фасадов, мотивов и деталей в новом стиле. С.-Петербург, 1912; Die Baukunst unserer Zeit: Dem Baukunstjunger ein Führer auf diesem Kunstgebiete. Wien, 1914; Rangaenderumg und Rangvorbenalt… München, 1931.

Літ.: L.-J. August. Otto Wagner. München, 1914; P. Emil. Otto Wagner, der grosse Baukünstler. Wien, 1956; U. Ottokar. Moderne Architektur in Wien von Otto Wagner bis heute. Wien; München, 1966; O. Antonia. Die vergessenе Wagnerschule. Wien, 1969; Віорал-Чапка М. Вплив школи Отто Вагнера на архітектуру Чернівців початку 20-х років XX ст. // Архіт. спадщина Чернівців австр. доби: Мат. Міжнар. наук. конф. Чц., 2003.

В. І. Тимофієнко, Ю. В. Івашко

Стаття оновлена: 2005