Вадовищі - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вадовищі

ВАДО́ВИЦІ (Wadowice) – місто у Малопольському воєводстві Польщі. Насел. 19,6 тис. осіб (2001). Засн. на поч. 14 ст., міські права отримало в 1430. Після 1-го поділу Польщі у 1772 ввійшли до складу Австрії, від 1918 – знову у складі Польщі. Рідне місто Папи Іоана-Павла ІІ. У 1918–23 тут діяв табір для полонених та інтернов. укр. вояків і цивіл. осіб. Табір у В. був засн. австр. владою на поч. 1-ї світ. війни для утримання військовополонених із рос. та італ. армій і складався з 18-ти муров. та дерев’яних бараків. З листопада 1918 до табору направлялися полонені стрільці та старшини УГА й інтернов. цивіл. галичани, заг. кількість яких у 1-й пол. 1919 становила бл. 15 тис. Протягом 1919 понад 10 тис. галичан були звільнені, натомість табір заповнили вояки Армії УНР, серед яких – генерали О. Галкін, В. Гудима, В. Кущ, І. Мартинюк, В. Сварика. Навесні 1920 бл. 3 тис. старшин переведено до табору Тухолі, а до В. прибуло бл. 10 тис. полонених вояків Червоної УГА, переведених у стан інтернованих. Наприкінці 1920 у В. перебувало 4 тис. укр. вояків під заг. командуванням генерала О. Загродського. Згодом комендантами були генерали І. Омелянович-Павленко та В. Кущ. У таборі діяли школа підстаршин, заг.-осв. школа, наук., істор., худож. гуртки, театр. З квітня 1921 Спільна юнацька школа, що раніше діяла у Ланцуті, готувала старшин. У табір. друкарні видавали місячник «Запорожець», тижневик «Запорожська думка», часопис «Думка» та сатир. журнали «Жало» і «Комар». Окремий загін козаків-табірників разом із поляками брав участь у Гірносілезькому повстанні за приєдання Сілезії до Польщі. Внаслідок переповнення, браку харчів, опалення та мед. допомоги у таборі була високою смертність: на військ. цвинтарі В. похов. бл. 5 тис. осіб, з них 1,5 тис. вояків УГА та Армії УНР, серед яких – генерал М. Єлчанінов. Цвинтар зберігся до наших днів.

Літ.: Кабарівський Б. З поїздки до Вадовиць // Літопис «Червоної Калини». 1932. Ч. 1; Колянчук О. Незабуті могили. Л., 1993; Його ж. Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20–30 рр. ХХ ст. у Польщі. Л., 2003.

К. Є. Науменко

Стаття оновлена: 2005