ВА́ЖИК Адам (Ważyk Adam; 17. 11. 1905, Варшава — 13. 08. 1982, там само) — польський письмен­ник, пере­кладач. Член СПУ (1940). Навч. у Варшав. університеті (від 1924). У зб. віршів «Semafory» (1924), «Oczy i usta» (1926) дотримувався поетики авангардизму і ран­нього сюр­реалізму. Зб. віршів «Człowiek w burym ubraniu» (1930) та повісті «Latarnie świecą w Karpowie» (1933) також по­знач. авангардист. екс­периментами, від яких від­мовився у психол.-побут. повісті «Mity rodzinne» (1938; 1954; усі — Варшава). 1939–41 жив у Львові. Ви­ступав як публіцист, спів­працював із г. «Czerwony Sztandar». Пере­клав низку поезій для зб. «Wiersze wybrane» П. Тичини (К., Л., 1941). Входив до складу групи польс. пере­кладачів творів І. Франка, вихід яких пла-нувався 1941 у 5-ти томах. 1942–43 працював на польс. радіо­станції у м. Саратов та Куйбишев (РФ). Видав зб. віршів на воєн­ну тематику «Serce granatu» (Moskwa, 1943; Lub-lin, 1944). У на­ступ. поет. збірках дотримувався засад соц-реалізму, від яких, роз­чарувавшись, від­мовився (зб. «Poemat dla dorosłych i inne wiersze» Warszawa, 1956). У поемі «Labirynt», повісті «Epizod» (обидві — 1961), літ. автобіо­графії «Kwestia qustu» (1966), зб. поезій «Wagon» і «Zdarzenia» (обидві — 1977) і низці літ. нарисів у зб. «Eseje literackie» (1982; усі — Варшава) звертався до досвіду й аналізу поетики ран­ньої творчості. Пере­клав поему «Евгений Онегин» О. Пушкіна, поему «Владимир Ильич Ленин» та низку віршів В. Маяковського, твори багатьох франц. письмен­ників. Укр. мовою окремі поезії В. пере­клали А. Шмигельський, О. Жомнір.