Важка атлетика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Важка атлетика

ВАЖКА́ АТЛЕ́ТИКА – вид спорту, що полягає у підніманні штанги якомога більшої ваги у спосіб, передбачений правилами змагань. Змагання відбуваються у двоборстві – ривку та поштовху. Переможців визначають і в окремих вправах, і у двоборстві. Від 1998 чоловіки змагаються у вагових категоріях до 56, 62, 69, 77, 85, 94, 105, понад 105 кг; жінки – до 48, 53, 58, 63, 69, 75, понад 75 кг. Розроблено єдиний для всіх міжнар. змагань спорт. снаряд – розбірну штангу з обгумованими дисками (діаметр 45 см) та грифом (сталевим стержнем), який обертається на втулках, закріплених на його кінцях (для чоловіків довж. грифа 220 см, для жінок – 201, товщина відповідно 28 і 25 мм). Спортсмени змагаються на помості (платформа 4 × 4 м). До міжнар. змагань допускають важкоатлетів, які виконали кваліфікац. норматив за умови проходження тестування на допінг. До 2005 рекорд у окремій вправі реєструвався, якщо перевищував попередній не менше, ніж на 500 г, у сумі двоборства – 2,5 кг; від березня 2005 реєструється, як в окремій вправі, так і у двоборстві, при збільшенні на 1 кг. Як вид спорту В. а. зародилася у 19 ст. До серед. 30-х рр. 20 ст. до В. а. відносили низку видів спорту силового характеру (бокс, боротьба, підіймання ваги). Від 1946 поняття «В. а.» отримало сучасне тлумачення. У Парижі 1825, Брюсселі 1840, Лондоні 1849, Нью-Йорку 1868, Варшаві 1873, Відні 1880, С.-Петербурзі 1885, Мюнхені 1895 проведено перші конкурси атлетів. У багатьох країнах почали діяти атлет. гуртки, клуби, т-ва, у 60-х рр. в США, у 70-х рр. у Парижі та Брюсселі відкрито школи В. а. 1-й чемпіонат світу з підіймання ваги відбувся в Лондоні 1891 (брали участь 7 атлетів із 6-ти країн), переможця визначали за кращим виконанням кожної з 8-ми вправ при підйомі двох гантелей різної ваги – від 25,4 до 50,8 кг. Чемпіоном світу тоді став Е. Леві-Лоуренс (Велика Британія). На перших 5-ти чемпіонатах світу (1891, 1898, 1899, 1903, 1904) атлети не поділялися за ваговими категоріями, лише в Берліні 1905 відбулися змагання у вагових категоріях 70, 80, понад 80 кг, переможця визначали за сумою 4-х вправ (ривок лівою та правою руками, жим і поштовх двома руками). 1-й чемпіонат Європи відбувся 1896 у Роттердамі (Нідерланди). На поч. 20 ст. припадають спроби організувати важкоатлетич. рух. Так, 1905 представники атлет. асоціацій Німеччини, Нідерландів, Італії та Данії задекларували в м. Дуйсбурґ створення Всесвіт. спілки важкоатлетів. 1913 у Берліні Всесвіт. атлет. конгрес проголосив створення Всесвіт. спілки важкоатлетів і затвердив 5 вагових категорій (60, 67,5, 75, 82,5, понад 82,5 кг), програму змагань, порядок реєстрації рекордів та календар змагань 1913–16, однак із поч. 1-ї світ. війни спілка розпалася. Напередодні 7-х Олімп. ігор в Антверпені (1920) Атлет. спілка Франції ініціювала відновлення Всесвіт. спілки атлетів (Fédération Internationale Haltérophile – FIН; від 1972 – англ. назва International Weightlifting Federation – IWF ; станом на 15 липня 2005 об’єднувала 174 нац. федерації). Зважаючи на постійні зміни у вагових категоріях, умовах і програмі змагань, В. а. на Олімп. іграх спершу була представлена як неофіц. вид спорту – 1896, 1904, 1920 і 1924. У 1925 МОК включив В. а. у програму Олімп. ігор за умови виконання лише 3-х вправ – жиму, ривка і поштовху двома руками; 1973 кількість вправ скорочено до 2-х (вилучено жим). 1946 конгрес FIН прийняв у свої члени Секцію В. а. СРСР. Від 1987 на чемпіонатах світу з В. а. також виступають жінки, від 2000 – на Олімп. іграх. Серед найвидатніших важкоатлетів світу – триразові чемпіони Олімп. ігор Н. Сулейман Оглу, Х. Мутлу (обидва – Туреччина), П. Дімас, А. Кахіашвіліс (обидва – Греція), дворазові – Л. Жаботинський (Україна), В. Алексєєв, А. Воробйов (обидва – Росія), Дж. Девіс, Т. Коно, Ч. Вінчі (усі – США), Й. Міякі (Японія), В. Башановський (Польща), Л. Остін (Франція), Н. Нурікян (Болгарія), О. Курлович (Білорусь), Чжан Сюгань (Китай), Х. Реза Заде (Іран).

Перший в Україні атлет. гурток створив у лютому 1895 в Києві лікар Є. Гарнич-Гарницький. 1899 гурток реорганізовано в Атлет. т-во, від 1901 – Атлет. і гімнаст. т-во (АГТ), від 1909 – Гімнаст. т-во «Сокіл». Серед відвідувачів були борець І. Піддубний, письменник О. Купрін. На поч. 20 ст. завдяки зусиллям В. Питлясинського, М. Вільгальма, О. Таушева, В. Данчича, А. Філіна, І. М’ясоєдова, М. Лукіна, І. Шабельського, К. Павленка, О. Красовського, І. Харченка у різних містах України створ. атлет. гуртки, школи, арени, т-ва. Від 1908 АГТ організовувало першості Пд.-Зх. краю з В. а. та ін. видів спорту. Укр. атлети брали участь у чемпіонатах Росії, де переможцем 1901 став І. М’ясоєдов, 1903 – М. Лукін. Уперше на чемпіонаті Росії 1913 введено вагові категорії – 70, 80, понад 80 кг (у останній М. Лукін посів 2-е м.). 1912 створ. Всерос. спілку важкоатлетів (голова – Л. Чаплинський). Перший світ. рекорд із В. а. у некласич. вправі встановив 1904 І. Піддубний, піднявши на груди штангу вагою 122,8 кг. Серед світ. рекордсменів також укр. атлети К. Павленко, Ф. Гриненко, С. Тонкопей. Переможцями та призерами Київ. (1913) і Ризької (1914) олімпіад, першостей Пд.-Зх. краю, чемпіонатів Росії були О. Красовський, В. Мєрний, К. Павленко, Ф. Гриненко, М. Урицький, П. Латушкін, В. Єлисєєв, С. Габіх, Г. Чикваїдзе, С. Тонкопей. 1921 вихованець АГТ Є. Гордієнко організував і очолив Київ. важкоатлет. лігу. 1922–29 важкоатлети України встановили 54 рекорди СРСР, 34 з яких належали Д. Ехту. 30-і рр. увійшли в літопис В. а. України як «тріумфал. десятиліття». На розвиток В. а. в Україні позитивно вплинуло створення при Держ. ін-ті фіз. культури України школи тренерів з відділенням В. а. (1933) і кафедри (1934, зав. – В. Бедункевич) у Харкові. 1932 в Україні відбулися перші між-нар. змагання (з участю спортсменів Німеччини, Данії, Норвегії). Від 1936 розвиток В. а. в Україні координувала Секція В. а. УРСР. Відтоді ж чемпіонати України проводяться відповідно до міжнар. правил. Луганський з-д спорт. устаткування почав виготовляти важкоатлет. снаряди. У Києві, Дніпропетровську, Луганську, Одесі та ін. містах побудовано і відкрито низку спеціаліз. спорткомплексів (зокрема Респ. палац спорту в Києві) з приміщеннями для занять В. а. Напередодні 2-ї світ. війни в Україні В. а. займалися понад 10 тис. осіб. Із 35-ти рекордів СРСР, з яких 27 перевищували світові, 17 належали укр. спортсменам. 5 рекордів Г. Попова того часу перевищували світові. 1940 збірна команда Києва (у складі – О. Конкін, О. Регонян, Г. Попов, Г. Новак, Ю. Хотимський, Я. Куценко) на 2-й важкоатлет. спартакіаді України набрала у сумі 2062,5 кг, що перевищувало офіц. світ. рекорд, який належав команді Єгипту. У повоєнні роки важкоатлети України вийшли на міжнар. арену. Успішно виступили на чемпіонаті світу в Парижі Я. Куценко (2-е м.), Г. Попов (3-є м.), Ю. Хотимський (4-е м.). На чемпіонаті Європи 1947 у Гельсинкі Я. Куценко (понад 82,5 кг) став абсолютним чемпіоном, О. Донськой (56 кг) та Г. Попов (67,5 кг) – срібними, М. Лапутін (понад 82,5 кг) – бронз. призерами. Проведення конкурсів силачів кін. 40-х – поч. 50-х рр. відкрили резерви для поширення В. а. майже в усіх регіонах України. Створ. необхідну матеріал.-тех. базу, удосконалено систему підготовки та перепідготовки кадрів. Від 1959 розвиток В. а. в Україні координувала Федерація В. а. УРСР. У 50–60-х рр. укр. важкоатлети досягли знач. успіхів у СРСР, Європі, світі, на Олімп. іграх. Першим укр. чемпіоном Олімп. ігор став І. Рибак (67,5 кг; Мельбурн, 1956), двічі переможцем Олімп. ігор був Л. Жаботинський (понад 90 кг; Токіо, 1964; Мехіко, 1968). Світ. рекордсменами, переможцями та при-зерами чемпіонатів світу, Єв-ропи, Олімп. ігор і Всесвіт. фестивалів молоді ставали П. Кіршон, Ф. Осипа, М. Комешов, П. Матюха, М. Меркулов, М. Рудман, брати Х. і М. Ягли-Оглу, Є. Мокрий, Ц. Веславуцький, В. Бєляєв, В. Шишов, Г. Троїцький, Е. Бровко, Ю. Яблоновський, В. Крищишин, А. Гнатов, П. Король, С. Рахманов, Ю. Голубцов, В. Устюжин, В. Михайлов, С. Полторацький, Ю. Зайцев, О. Сеньшин, О. Первій, А. Писаренко, В. Кузниченко, В. Кравчук, В. Соц, Б. Рижик, С. Дідик та ін. Серед науковців у галузі В. а. – М. Лучкін, М. Михайлюк, Б. Подскоцький, Л. Соколов, М. Лапутін, М. Вакуленко, А. Горбунов, Б. Євдокимов, С. Гавацко, В. Паньков, Є. Смаглій. Збірна команда України була чемпіоном СРСР 1924, 1937, 1938, 1940, 1947, 1952, 1967, 1983, 1991 (1938, 1940 – збірна Києва). 1991 Федерація важкої атлетики України (ФВАУ; перший президент В. Драга, від 1994 – А. Писаренко) отримала статус національної, від 1992 – чл. IWF, від 1993 – Європейської (ЕWF). Важкоатлети України отримали право виступати окремими збірними командами на міжнар. змаганнях в усіх вікових групах (чоловіки та жінки). Серед призерів Олімп. ігор – Т. Таймазов (100 кг, 2-е м., Барселона, 1992; 108 кг, 1-е м., Атланта, 1996), Д. Готфрід (99 кг, 3-е м., Атланта, 1996), І. Разорьонов (105 кг, 2-е м., Афіни, 2004), Н. Скакун (63 кг, 1-е м., Афіни, 2004). У 1993 на чемпіонаті Європи у Софії збірна України в команд. заліку стала бронз. призером, О. Блищик і Т. Таймазов стали чемпіонами, А. Насібуллін і О. Левандовський здобули бронзу. Того ж року збірна України на чолі з гол. тренером В. Кулаком стала чемпіоном світу у Мельбурні, серед переможців – Т. Таймазов (108 кг, 1-е м.), Р. Савченко (76 кг, 2-е м.), І. Разорьонов (108 кг, 3-є м.). Паралельно проводився чемпіонат світу серед жінок, де Л. Григурко (понад 83 кг) завоювала бронз. медаль. 1994 збірна України на чемпіонаті Європи в м. Соколово (Чехія) також стала переможцем. Дворазовими чемпіонами світу ставали Т. Таймазов (1993, 1994), І. Разорьонов (1995, 1998) і Д. Готфрід (1999, 2002); бронз. призерами чемпіонатів світу – О. Обухов (1997), А. Удачин (2002), О. Коробка (2003). Першою чемпіонкою світу серед укр. спортсменок стала Н. Скакун (2003). Серед чемпіонів Європи – Л. Григурко (1992, 1994), С. Рибальченко (1997), В. Руденок (2000), В. Масловська (2001), Н. Скакун, О. Зинов’єва (обидві – 2002), І. Разорьонов (2003), Ю. Довгаль (2005). У квітні 2004 в Києві уперше в історії розвитку важкої атлетики України EWF спільно з ФВАУ провела чемпіонат Європи серед чоловіків і жінок.

Значні здобутки у В. а. отримано завдяки співпраці спортсменів із науковцями П. Мироненком, О. Радзієвським, К. Ткаченком, А. Ященко, В. Олешком, Ю. Щербиною, В. Драгою, П. Кравцовим, В. Западнюком, Л. Лаврушенко, П. Карповцем, О. Пуцовим, В. Шубою, В. Мартіним, В. Мочернюком та ін. У різні роки збірні команди України з В. а. готували: Є. Гордієнко, Я. Шепелянський, Ф. Кондратьєв, Г. Попов, Я. Куценко, Г. Балашов, Я. Криницький, Ю. Айзенштадт, М. Кемель, П. Кіршон, В. Берлізов, В. Шликов, Б. Бородатов, В. Кулак, О. Довгич, О. Пуцов, М. Ратушняк (усі – Київ), Я. Раскін, В. Ільїн (обидва – Сімферополь), М. Заблоцький, А. Мельников, М. Тонян, В. Самардак, М. Калінін, В. Михайлов (усі – Луганськ), М. Світличний, Х. Ягли-Оглу, З. Архангородський, А. Шаймарданов, А. Кагал, В. Нікулін (усі – Харків), К. Калінін, М. Комешов, А. Речкіман, Б. Євдокимов, І. Василишин, В. Кононенко, О. Зімба, В. Плюта (усі – Львів), Е. Бровко, В. Нечипуренко, Г. Кривонос, О. Алексєєнко, В. Сансієв, В. Устич, І. Послушной (усі – Дніпроп. обл.), П. Алаєв, В. Аксьонов, Я. Розенфельд, О. Нохрін, В. Рожко, В. Самаров, В. Руденко, В. Гулак, В. Романчук, А. Нафанець, С. Аленін, В. Шведов (усі – Донец. обл.), О. Риков, М. Мольченко (обидва – Черніг. обл.), М. Новосадюк (Рівне), М. Авраменко, О. Ткачук (обидва – Луцьк), В. Гордійчук (Здолбунів), О. Савон, Л. Котенджі (обидва – Бердянськ), М. Мацьоха, М. Мельник (обидва – Хмельн. обл.), О. Волошин, Г. Колесник, В. Кухарський, Ю. Кучинов (всі – Одес. обл.), Ю. Майстров, М. Дубов (обидва – Запоріжжя), В. Хвуст, Л. Григурко (обидва – Івано-Франківськ), В. Федорчук (Ужгород), М. Підодвірний (Терноп. обл.), С. Сліпченко (Біла Церква) та ін. Розвитку В. а. в Україні сприяють спорт. т-ва «Україна», «Колос», «Динамо», «Спартак», спорт. клуби Мін-в освіти і науки та оборони України, Луган., Донец., Харків., Херсон., Білоцерків. і Крим. уч-ща фіз. культури та олімп. резерву, 184 ДЮСШ і школи вищої спорт. майстерності та ін.

Літ.: Драга В. В., Котко Д. Н. Богатирі України. К., 1972; Драга В. В., Кравцов П. Н. Тяжелоатлеты Украины: Справоч. К., 1985; Паньков В. П., Щербина Л. І. Важка атлетика: Орг-ція та проведення змагань. К., 1994.

В. В. Драга

Стаття оновлена: 2005