Вакцинація

ВАКЦИНА́ЦІЯ — метод запобіга­н­ня захворюва­н­ням на інфекційні хвороби, що ґрунтується на введен­ні в організм вакцини. Ще у Стародавньому Китаї та Індії практикували штучне зараже­н­ня натуральною віспою з метою полегше­н­ня її пере­бігу та уникне­н­ня захворюва­н­ня під час епідемії. На­прикінці 18 столі­т­тя англійський лікар Едвард Джен­нер за­пропонував без­печний метод імунізації проти натуральної віспи за допомогою вакцини (від латинського vacca — корова), яку готував з пухирців коровʼячої віспи і втирав у шкіру здорової людини. На­прикінці 19 столі­т­тя французький вчений Луї Пастер роз­робив ефективні вакцини проти холери курей, сибірки та сказу людей і тварин, за­стосувавши штучно ослаблені штами збудників цих хвороб.

Вакцинація здійснюється внутрішньомʼязовим, під­шкірним, на­шкірним, ентеральним, внутрішньоносовим, конʼюнктивальним, аероген­ним та комбінованим методами. За­пропоновано низку вакцин і анатоксинів (не­шкідливі препарати з бактеріальних токсинів, що зберігають їх антиген­ні та імуноген­ні властивості). Роз­різняють живі та вбиті (ін­активовані) вакцини. Живі вакцини одержують з особливих мікроорганізмів, зна­йдених у природних умовах або отриманих методами селекції, і одноразово вводять в організм. Вони формують сильний імунітет на тривалий час (до 5 років). Убиті вакцини поділяють на корпускулярні та молекулярні. Перші отримують із культур мікроорганізмів, убитих за допомогою на­гріва­н­ня чи хімічних речовин. Вони забезпечують короткочасний імунітет (до 6–12 місяців), тому їх треба вводити по­вторно через певні проміжки часу. Молекулярні (хімічні) вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій чи їх токсинів хімічними способами (екс­трагува­н­ня, гідроліз, ферментація). Роз­роблено синтетичні та генно-інженерні вакцини, зокрема проти гепатиту В, малярії, холери, герпесу, менінгококової хвороби. Анатоксини отримують шляхом зне­шкодже­н­ня мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалої дії високої температури (+39–40 °С). Внаслідок їх введе­н­ня організм виробляє антитоксичний імунітет. Роз­різняють вакцини, що містять антигени одного збудника (на­приклад, холерна вакцина), та асоці­йовані вакцини, що складаються з антигенів декількох збудників (на­приклад, АКДП-адсорбована вакцина проти кашлюку, дифтерії і правця).

Вакцинація людей проводиться у плановому порядку, згідно з календарем щеплень, затвердженим Міністерством охорони здоровʼя України, а також при за­грозі спалаху інфекційної хвороби або в разі ви­їзду в країну, де існує ймовірність зараже­н­ня нею. Планові щепле­н­ня роблять у дитячому віці проти туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, краснухи і гепатиту В. Більшість з них для забезпече­н­ня по­стійного імунітету потребують ревакцинації в різному віці. Деякі інфекційні хвороби, проти яких виготовлено високоефективну вакцину, можна побороти шляхом щепле­н­ня всієї людської спільноти. Саме таким способом під егідою Всесвітньої організації охорони здоровʼя 1977 року ліквідовано натуральну віспу, а нині на завершальному етапі пере­буває боротьба з поліомієлітом.

Завантажити статтю