Вакцинація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вакцинація

ВАКЦИНА́ЦІЯ – метод запобігання захворюванням на інфекційні хвороби, що ґрунтується на введенні в організм вакцини. Ще у Стародав. Китаї та Індії практикували штучне зараження натурал. віспою з метою полегшення її перебігу та уникнення захворювання під час епідемії. Наприкінці 18 ст. англ. лікар Е. Дженнер запропонував безпечний метод імунізації проти натурал. віспи за допомогою вакцини (від лат. vacca – корова), яку готував з пухирців коров’ячої віспи і втирав у шкіру здорової людини. Напикінці 19 ст. франц. вчений Л. Пастер розробив ефективні вакцини проти холери курей, сибірки та сказу людей і тварин, застосувавши штучно ослаблені штами збудників цих хвороб.

В. здійснюється внутрішньо-, під-, нашкірним, ентерал., внутр.-носовим, кон’юктивальним, аероген. та комбінованим методами. Запропоновано низку вакцин і анатоксинів (нешкідливі препарати з бактерійних токсинів, що зберігають їх анти- та імуногенні властивості). Розрізняють живі та вбиті (інактивовані) вакцини. Живі вакцини одержують з особливих мікроорганізмів, знайдених у природ. умовах або отриманих методами селекції, і одноразово вводять в організм. Вони формують сильний імунітет на тривалий час (до 5 р.). Убиті вакцини поділяють на корпускулярні та молекулярні. Перші отримують із культур мікроорганізмів, убитих за допомогою нагрівання чи хім. речовин. Вони забезпечують короткочас. імунітет (до 6–12 місяців), тому їх треба вводити повторно через певні проміжки часу. Молекулярні (хім.) вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій чи їх токсинів хім. способами (екстрагування, гідроліз, ферментація). Розроблено синтетичні та генно-інженерні вакцини, зокрема проти гепатиту В, малярії, холери, герпесу, менінгокок. хвороби. Анатоксини отримують шляхом знешкодження мікроб. екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалої дії високої т-ри (+39–40 °С). Внаслідок їх введення організм виробляє антитоксич. імунітет. Розрізняють вакцини, що містять антигени одного збудника (напр., холерна вакцина), та асоційовані вакцини, що складаються з антигенів декількох збудників (напр., АКДП-адсорбована вакцина проти кашлюку, дифтерії і правця). В. людей проводиться у плановому порядку, згідно з календарем щеплень, затвердженим МОЗ України, а також при загрозі спалаху інфекц. хвороби або в разі виїзду в країну, де існує ймовірність зараження нею. Планові щеплення роблять у дит. віці проти туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, краснухи і гепатиту В. Більшість з них для забезпечення постійного імунітету потребують ревакцинації в різному віці. Деякі інфекц. хвороби, проти яких виготовлено високоефективну вакцину, можна побороти шляхом щеплення всієї людської спільноти. Саме таким способом під егідою ВООЗ 1977 ліквідовано натурал. віспу, а нині на завершал. етапі перебуває боротьба з поліомієлітом.

М. А. Андрейчин

Стаття оновлена: 2005