Валенса Лех
ВАЛЕ́НСА Лех (Wałęsa Lech; 29. 09. 1943, с. Попово Ліпненського пов. Вроцлав. воєводства, Польща) — політичний діяч Польщі. У 1961 після закін. проф.-тех. школи працював електромеханіком на маш.-трактор. станції у м. Лохочин. 1963–65 проходив військ. службу. Після закін. підофіцер. школи демобілізувався капралом. Від 1967 — електрик на судноверфі в м. Ґданськ. У 1970 під час екон. страйку на ґдан. судноверфі був обраний чл. страйк. комітету. У грудні 1970 після кривавого придушення виступу робітників заарешт. З приходом до влади нового польс. керівництва на чолі з Е. Гереком В. звільнили. За дорученням профспілок продовжував працювати на судноверфі в комітеті охорони праці. У червні 1976 після чергових робітничих страйків у Радомі, Плоцьку та на трактор. заводі «Урсус» під Варшавою брав участь у діяльності створеного тоді ж Комітету захисту робітників. Від 1976 після звільнення з-під другого арешту не мав постій. місця роботи. Деякий час працював у ґдан. об’єдн. «Електромонтаж». У лютому 1980 за спробу організувати страйк знову залишився без роботи. Від травня 1978 — чл. нелегал. організації «Вільні профспілки Узбережжя». Під час серпневого страйку 1980 на ґдан. судноверфі очолював Міжзавод. страйк. комітет (МСК). Брав участь у переговорах між МСК і уряд. комісією, результатом яких стала домовленість про реєстрацію в суді незалеж. профоб’єднання «Солідарність» (реєстрація відбулася 10 листопада 1980), звільнення політ. в’язнів, започаткування екон. реформ, а також спорудження пам’ятника жертвам грудневих подій 1970. Від вересня 1981 — голова Президії Всепольс. комісії профоб’єднання «Солідарність». У грудні 1981 після запровадження новим польс. керівництвом на чолі з генералом В. Ярузельським воєн. стану в країні був інтернований. 11 місяців знаходився в ізоляції. У квітні 1983 повернувся на роботу на ґдан. судноверф. У 1983 став лауреатом Нобелів. премії миру. Від 1986 поступово відроджував заборонену «Солідарність». У травні і серпні 1988 очолював нові протести на ґдан. судноверфі, які поклали початок політ. змінам у країні. У грудні 1988 сприяв утворенню Громадян. комітету, до якого ввійшли провідні представники опозиції. У лютому — квітні 1989 брав участь у засіданнях т. зв. «Круглого столу» як співголова. У підписаному представниками профоб’єднання і влади підсумковому документі була зафіксована згода керівництва країни на повторну легалізацію «Солідарності», запровадження посади Президента і проведення демократ. виборів до двопалат. парламенту. У червні 1989 після виборів до Сейму і Сенату комуніст. монополії на владу було покладено край. 9 грудня 1990 у другому турі заг. виборів В. був обраний 1-м Президентом посткомуніст. Польщі. Домінантою діяльності урядів у роки президентства В. було здійснення програми переходу до ринк. економіки: прискорення приватизації, збалансування бюджету, приборкання інфляції та демократизація суспільства. Жорсткий ринк. курс забезпечив вихід країни з тривалої екон. кризи та відносну стабілізацію економіки. Водночас він призвів до зростання соц. напруженості в суспільстві. У листопаді 1995 на чергових президент. виборах переміг представник лівих сил — лідер Союзу демократ. лівих сил А. Квасьневський.
В. є почес. доктором низки ВНЗів, зокрема Колумбій. університету (1981, США), Гарвард. університету (1983, США), Університету Париж VIII (1983, Франція), а також Ґдан. і Торунського університетів (1990). Лауреат багатьох міжнар. наго-род: медалі Свободи (1981, Філадельфія), премії «Вільного світу» (1982, Норвегія), премії грец. профспілок (1985), Європ. премії Прав Людини (1989). У роки президенства В. у грудні 1991 Польща першою серед зарубіж. країн визнала незалежну Україну. 18 травня 1992 Україна і Респ. Польща уклали Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю, який заклав фундамент рівноправного стратегіч. партнерства між двома країнами. Наприкінці 2004 під час потуж. виступів укр. опозиції, що отримали назву «Помаранчева революція», відвідав Україну, виступив на Майдані Незалежності з підтримкою В. Ющенка та його команди.
Рекомендована література
- Кулистиков В. Гибкий человек из железа // Новое время. 1989. № 7;
- A. Florczyk. Kto nie lubi Lecha: Społeczna recepcja przywódcy «Solidamości» w latach 1985–1989. Warszawa, 1990;
- J. Hoczer. Solidarnośċ, 1980–1981: Geneza i historia. Warszawa, 1990;
- Друзенко А. Судьба электрика в Польше // Известия. 1990, 11 дек.;
- Родіонов А. Лех Валенса: президент і людина // Київ. вісник. 1990, 16 груд.;
- J. Kurski. Wódz. Warszawa, 1991;
- A. Ajnenkiel, A. Drzycimski, J. Paradowska. Prezydenci Polski. Warszawa, 1991;
- Политический портрет Леха Валенсы. Москва, 1992;
- Павлова-Сильванская М. Поражение Валенсы: Политический портрет бывшего президента Польши // Новое время. 1995. № 52;
- T. Żukowski. Nie wykreowaliúmy polskiego Havla // Więź. Warszawa, 1996. R. 39;
- V. Zubek. The eclipse of Walensa’s political career // Europe — Asia studies. Glasgow, 1997. Vol. 49, № 1;
- Друзенко А. Лех Валенса, политик от станка // Известия. 1999, 25 янв.
Завантажити статтю
