Валентинов Микола Владиславович

ВАЛЕНТИ́НОВ Микола Владиславович (Валентинов Николай Владиславович; справж. — Вольський; 07. 05. 1879, м. Моршанськ, нині Тамбов. обл., РФ — 26. 07. 1964, м. Плес­сі-Робінсон, Франція) — російський журналіст, політичний діяч. Від 1896 навч. у С.-Петербур. гірн., згодом — технол. ін­ститутах. За участь у марксист. гуртках заарешт. і засланий у м. Уфа (нині Башкорто­стан, РФ). Від 1900 — студент Київ. політех. ін­ституту. Брав активну участь у роботі Київ. комітету РСДРП. 1902 під час демонстрації був поранений і заарешт., пів­року пробув у Бутир. вʼязниці в Москві. Був спів­роб. «Киевской газеты». У квітні та вересні 1903 був знову заарешт. у звʼязку з організацією масових зі­брань та справою Київ. комітету РСДРП. Того ж року емігрував до Женеви, де вступив у більшов. групу, часто зу­стрічався з В. Леніним. Через не­згоду з деякими ленінськими принципами організації партії по­рвав з більшовиками. 1905 повернувся до Росії. Нелег. жив спочатку в Харкові, потім у Москві. Входив до ред. «Московской газеты» і журналів «Наше дело», «Дело жизни», а також збірників «Во­просы момента», «Политическое положение и тактические про­блемы». Керував військ. організацією меншовиків Моск. групи РСДРП. 1905–07 критикував політику більшовиків та їх Грудневе військ. пов­ста­н­ня. 1908 по­рвав з ортодоксал. марксизмом. 1911 був короткочасно заарешт. 1909 повернувся до Києва, спів­працював із газетами «Киевская мысль», «Рус­ское слово». Під час 1-ї світової війни працював над гол. книгою свого життя «Рос­сия и рус­ская культура» (рукопис загинув у 1918). У 1928 пере­їхав до Парижа, де спів­працював з рос. емі­грант. газетами «Возрождение», «Последние новости», «Рус­ская мысль» та журналами «Народная правда», «На рубеже», «Новая Рос­сия».

Пр.: Философское построение марксизма. Москва, 1908; Э. Мах и марксизм. Москва, 1908; Встречи с Лениным. Нью-Йорк, 1953; Доктрина правого ком­мунизма: 1924–26 годы в истории Советского государства. Мюнхен, 1960; Ран­ние годы Ленина. Мичиган, 1969; Два года с символистами. Стенфорд, 1969; Недорисован­ный порт­рет. Москва, 1993.

О. С. Лукʼянчук

Завантажити статтю