Валідність
ВАЛІ́ДНІСТЬ — міра адекватності дослідницьких інструментів (методик проведення експериментів, процедур вимірювання, тестів тощо) тим завданням, для вирішення яких вони створені. Процес встановлення та оцінювання В. називають валідізацією. Основою валідізації є перевірка відповідності між результатами застосування інструменту та ін. незалеж. чином отриманими фактами поведінки об’єкту досліджень. Розрізняють В. за критерієм, за змістом та конструктну В. Для встановлення В. за критерієм співставляють оцінки об’єктів дослідж., що були отримані у результаті застосування інструменту, з формалізов. оцінками їх поведінки та діяльності, що виступають як критерій. Цей тип В. з’ясовує, наскільки за отриманими результатами можна робити висновки про той аспект поведінки об’єкту дослідж., що є предметом вивчення. В. за змістом встановлюють шляхом детал. логіч. аналізу інструменту та співставленням результатів застосування інструменту дослідж. із результатами, отриманими від експертів. Вона вказує, наскільки інструмент дослідження має відношення до проблеми, яку вивчає дослідник. В. конструктна оцінюється на основі близькості результатів застосування інструменту та результатів, отриманих за допомогою ін. інструментів, що призначені для вирішення тієї ж задачі і пройшли валідізацію раніше. Статистичні методи, що використовуються при валідізації, включають обчислення коефіцієнтів парного зв’язку, множинні кореляції, регресії, фактор. аналіз. Аналіз В. є неодмін. складовою застосування інструменту дослідження. Висока В. свідчить про те, що з’ясовані за допомогою інструменту особливості об’єкту дослідження справді мають відношення до розуміння та прогнозування його (об’єкту) стану та поведінки. В Україні проблеми В. у емпірич. соціол. дослідженнях вивчають В. Волович та В. Паніотто.
Рекомендована література
- Волович В. И. Надежность информации в социологическом исследовании. 1974;
- Паниотто В. И. Качество социологической информации. 1986;
- Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. 1996 (усі — Київ).