ВАЛІ́ДНІСТЬ — міра адекватності дослідницьких інструментів (методик проведе­н­ня екс­периментів, процедур вимірюва­н­ня, тестів тощо) тим зав­да­н­ням, для виріше­н­ня яких вони створені. Процес встановле­н­ня та оцінюва­н­ня В. називають валідізацією. Основою валідізації є пере­вірка від­повід­ності між результатами за­стосува­н­ня інструменту та ін. незалеж. чином отриманими фактами поведінки обʼєкту досліджень. Роз­різняють В. за критерієм, за змістом та кон­структну В. Для встановле­н­ня В. за критерієм спів­ставляють оцінки обʼєктів дослідж., що були отримані у результаті за­стосува­н­ня інструменту, з формалізов. оцінками їх поведінки та діяльності, що ви­ступають як критерій. Цей тип В. зʼясовує, на­скільки за отриманими результатами можна робити висновки про той аспект поведінки обʼєкту дослідж., що є предметом ви­вче­н­ня. В. за змістом встановлюють шляхом детал. логіч. аналізу інструменту та спів­ставле­н­ням результатів за­стосува­н­ня інструменту дослідж. із результатами, отриманими від екс­пертів. Вона вказує, на­скільки інструмент дослідже­н­ня має від­ноше­н­ня до про­блеми, яку ви­вчає дослідник. В. кон­структна оцінюється на основі близькості результатів за­стосува­н­ня інструменту та результатів, отриманих за допомогою ін. інструментів, що при­значені для виріше­н­ня тієї ж задачі і про­йшли валідізацію раніше. Статистичні методи, що використовуються при валідізації, включають обчисле­н­ня коефіцієнтів парного звʼязку, множин­ні кореляції, ре­гресії, фактор. аналіз. Аналіз В. є неодмін. складовою за­стосува­н­ня інструменту дослідже­н­ня. Висока В. свідчить про те, що зʼясовані за допомогою інструменту особливості обʼєкту дослідже­н­ня справді мають від­ноше­н­ня до ро­зумі­н­ня та про­гнозува­н­ня його (обʼєкту) стану та поведінки. В Україні про­блеми В. у емпірич. соціол. дослідже­н­нях ви­вчають В. Волович та В. Паніот­то.