Валютна політика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Валютна політика

ВАЛЮ́ТНА ПОЛІ́ТИКА – сукупність економічних, правових і організаційних заходів, що здійснюються урядом, державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у сфері валютних відносин всередині країни та за її межами. В. п. включає заходи, спрямовані на забезпечення нац. економіки необхід. грошима і кредитами та гарантування наявності валюти. Для досягнення цих цілей установлюються монетарні рамки для зовн.-екон. відносин і регулюється валют. курс, зокрема для його вирівнювання, підвищення чи зниження використовуються валютні інтервенції. Інструментами В. п. є також валютні обмеження, резерви, субсидування, паритети. Валютні обмеження становлять сукупність заходів і правил, сформульов. у законодав. порядку або центр. банком і спрямованих на досягнення рівноваги у платіж. балансі, підтримання стабіл. курсу нац. грошової одиниці тощо. Вживаються різні форми валют. обмежень, серед них – обов’язк. продаж валют. надходжень резидентів від здійснення експорт. операцій; заборона на ввезення та вивезення валют. цінностей без спец. дозволів та запровадження лімітів на них; встановлення для комерц. банків обов’язк. нормативів відкритої валют. позиції. В. п. здійснюється також шляхом маневрування дисконт. ставкою центр. банку (дисконтна політика) з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострок. капіталів та підписання міждерж. угод про структурні зміни у міжнар. валют. системі.

В. п. є важливим інструментом механізму держ. регулювання економіки, розширення світогосп. зв’язків і зовн.-екон. діяльності та відіграє подвійну роль, виступаючи, по-перше, як засіб координації міждерж. дій з метою спільних пошуків шляхів виходу з кризових ситуацій, послаблення суперечностей, створення сприятливих умов для міжнар. екон. відносин; по-друге, як засіб посилення позицій країни у боротьбі за ринки збуту, джерела енергії і сировини, сфери вкладення капіталів. Специфічність і виділеність грошей, як міри вартості, засобу обміну чи накопичення, зумовлює відповідну держ. політику для забезпечення вартості власної валюти на міжнар. ринках та її підтримки.

Розрізняють поточну, довгострок., девізну та дисконтну В. п. У рамках поточ. В. п. здійснюється повсякденне (оперативне) регулювання валютно-ринк. кон’юнктури (валют. курсу, можливих операцій, діяльності ринку) за допомогою валют. інтервенції, обмежень, субсидування, диверсифікації валют. резервів тощо. Довгострок. В. п. передбачає відповідні заходи з послідов. зміни валют. механізму за допомогою міждерж. переговорів (передусім у рамках МВФ), а також валют. реформ. Об’єктив. чинниками довгострок. В. п. є посилення екон. взаємозалежності нац. госп-в, зміна їх місця і ролі у світогосп. відносинах, стійкі інтереси її суб’єктів. Девізна В. п. – система регулювання валют. курсу купівлею і продажем іноз. валюти за допомогою валют. інтервенції та валют. обмежень. Дисконтна В. п. – система екон., правових і організац. заходів із використання облікової ставки відсотка для регулювання руху інвестицій і балансування платіж. зобов’язань, орієнтов. корегування валют. курсу. Оскільки дисконтна В. п. впливає на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, а також на міжнар. екон. відносини і сферу їх взаємодії (пропорції обміну нац. валют), вона є складовим елементом поточ. В. п.

У світ. масштабі В. п. проводять міжнар. валютно-фінанс. орг-ції, зокрема МВФ і Міжнар. банк реконструкції та розвитку.

Літ.: Основы внешнеэкономических знаний. Москва, 1990; Юрчишин В. Валютні кризи. К., 2000; Гроші та кредит. К., 2001.

О. І. Барановський

Валютна політика України. В Україні В. п. здійснюють ВР, Президент, КМ та НБУ. ВР ухвалює закони та постанови, що стосуються питань валют. регулювання та контролю, розроблені постій. комісіями ВР, КМ або НБУ. Президент затверджує закони, прийняті ВР, або видає власні укази щодо питань валют. регулювання та контролю, тимчас. неврегульов. законом. КМ керується законами та ін. законодав. актами щодо питань валют. регулювання, аналізує стан платіж. балансу країни, здійснює заходи, спрямовані на обмеження або лібералізацію валют. операцій, а також збільшення або зменшення курсу нац. валюти (експортні чи імпортні квоти, податки, митні тарифи). КМ за поданням міжвідом. валютно-кредит. ради укладає міжуряд. кредитні угоди та надає держ. гарантії по зовн. позиках госп. суб’єктів. НБУ як гол. орган валют. регулювання і контролю безпосередньо здійснює В. п., спрямовану на підтримку екон. програми КМ шляхом впровадження відповід. правил здійснення валют. операцій, поточ. регулювання курсу нац. валюти шляхом валют. інтервенцій (купівлі чи продажу валюти з метою підтримання бажаної тенденції валют. курсу), ліцензування комерц. банків та ін. суб’єктів валют. ринку. КМ та НБУ укладають міждерж. угоди та угоди з міжнар. фінанс. установами щодо здійснення платежів, координування курсової політики, отримання чи надання кредитів тощо.

Становлення В. п. України відбувалося разом із становленням держави, зокрема наприкінці 1991 – на поч. 1992 в Україні у зв’язку з відсутністю влас. валют. законодавства ще використовувався «Закон про валютне регулювання і валютний контроль СРСР» із деякими винятками, змінами та доповненнями; офіц. курс (порівняно з дол. США) встановлювався відповідно до результатів торгів рос. рублями на моск. валют. біржі; курс укр. купона до валют ін. пострадян. країн не встановлювався; уповноважені банки здійснювали валютні операції на підставі ліцензій Держбанку СРСР. Початок ліберал. В. п., спрямованої на поступове забезпечення конвертованості нац. валюти, було покладено вступом України до МВФ (вересень 1992), впровадженням влас. валюти – карбованця (листопад 1992) та прийняттям «Декрету про валютне регулювання та контроль» (лютий 1993). Однак валютна лібералізація в Україні відбувається повільно, з рецидивами повернення до політики жорстких валют. рестрикцій (фіксов. курс та розподіл валют. надходжень, штучне утримання ринк. курсу за допомогою масив. валют. інтервенцій, обмеження на використання нац. валюти у зовн.-екон. розрахунках), що зумовлене наявністю впливових екон. та політ. сил, зацікавлених у повернені до політики держ. валют. монополії.

Літ.: Лютий І. О. Валютна політика та перспективи входження України в міжнародне економічне співтовариство. К., 2000; Пирожков С. І. та ін. Фінансова політика в Україні та Російській Федерації: Порівняння, досвід, проблеми. К., 2000; Юрчишин В. В. Валютна політика країн з перехідною економікою. К., 2001.

О. М. Шаров

Стаття оновлена: 2005