Кооперативний рух - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кооперативний рух

КООПЕРАТИ́ВНИЙ РУХ – діяльність членів кооперативів, спрямована на підтримання та розвиток кооперації, поширення і утвердження кооперативних ідеалів. К. р., як і будь-який ін. соц. рух, має ідейні основи та своїх лідерів, але позбавлений жорсткої організац. структури, фіксов. членства й ідеол. однорідності. Серед його учасників – кер. і чл. кооперативів, відомі політики, вчені, письменники, рядові прихильники ко­операції. Кооператив є первин. громад.-госп. орг-цією, добровіл. об’єднанням громадян, ство­реним для покращення умов жит­тя своїх чл. на основі колектив. (груп.) власності на госп. або ін­­ші підпр-ва, кер-во якими здійснюють виборні органи, що обираються на рівноправ. засадах демократ. шляхом на заг. зборах. З одного боку, кооператив – маcова громад. орг-ція, діяльність якої пов’язана із соц.-екон., політ., правовим та культур. життям сусп-ва; з ін. – госп. підпр-во, що ґрунтується на спе­цифіч. колектив. (груп.) формі власності, яка входить до системи екон. або вироб. відносин сусп-ва. Кооперативи створюють з влас. ініціативи у пром-сті, с. госп-ві, транспорті, торгівлі, на буд-ві та у ін. сферах вироб-ва й обігу представники різних про­шарків сусп-ва й соц. груп насел. (робітники, селяни, службовці, духовенство, митці, студенти та ін.). Це добровіл., самодіял. та самоврядні асоціації, що діють на підставі вироблених і прийнятих їхніми орг-ціями письм. статутів, зареєстр. держ. органами. К. р. виник у розвинених країнах Європи у 1-й пол. 20 ст. Він був реакцією дрібних виробників і найманих працівників на розвиток капіталізму ранньої стадії, який супро­воджувався погіршенням матеріал. та правового становища трудящих, а згодом став вагомим фактором реформування соц.-екон. (деякою мірою і політ.) структур майже усіх бурж. держав. Цей рух виявив надзвич. стійкість у різноманіт. екон., соціокультур., політ., етніч. умо­­вах й продемонстрував широкий набір ідейно-теор. варіантів розуміння його суті, мети і завдань (від християн. соціалізму, кооперативізму до колектив. форм рад. зразка). Кооперація довела, що її фундаментал. прин­­ципи та практика знаходили й знаходять застосування у всіх країнах з ринк. економікою як ефектив. спосіб модернізації еко­­номіки та потуж. стимулювання самодіяльності широких верств населення.

Модер. К. р. у Наддніпрян. Укра­­їні виник у 1860–70-х рр., коли звільненим із кріпацтва масам укр. селянства й міським реміс­­никам, охопленим лихварством, під загрозою втрати елементар. засобів до існування необхідно було піднятися до рівня свідомості соц. і нац. самооборони проти тогочас. колоніал. режиму. В добу упадку і жорстокого гніту зародився К. р. і в Зх. Укра­­їні (І. Франко вважав його найінтенсивнішим, наймасовішим і найглибшим в укр. історії), де він став виявом інстинкту самообо­рони, захопив широкі маси молодої інтелігенції, селянства та частини міщанства. Перед 1-ю світ. війною Крайовий союз ре­­візійний об’єднував 567 кооперативів (180 тис. чл.). Ідеол. ос­нови К. р. розробляли одночасно кооп. установи, політ. пар­тії, громад. орг-ції, окремі кооп. діячі. Ідеол. доктрина укр. К. р. – орієнтація на власні сили, перетворення кооперативів на незалежні форпости, що забез­печували екон. основи самост. розвитку нації. Гуртуючи розпо­рошене укр. насел. у націю, кооперація перетворилася на впли­­вову політ. силу, яка забезпечувала матеріал. підтримку процесові становлення нац. самосвідомості українців, сприяла формуванню національно свідомої інтелігенції, їхній боротьбі за громад. та політ. права, екон. самостійність, політ. незалежність. К. р. кожного народу, окрім осн. сусп.-госп. засад все­світ. кооператизму, має характер­ні, притаманні лише йому риси. Так, у Зх. Європі він виник у середовищі індустр. робітництва, поява ж укр. кооперації зумовлена боротьбою селянства за землю, необхідністю за­­довольнити численні соц., госп. та культурно-нац. потреби (на укр. землях 80 % насел. жило за рахунок хліборобства, тоді як у Німеччині – 30, Бельгії – 19, Великій Британії – 8,5). Обмеженість укр. кооп. орг-ції селом було її слабкістю. Міська ко­операція, що об’єднувала різнонац., переважно зрусифіков. еле­мент, за традицією відстоювала всерос., шовініст. інтереси. Укр. К. р. не копіював зарубіжні моделі, а став влас. нац. витвором, синтезом укр. традицій і зарубіж. досвіду. Він завжди спи­­рався на християн. світогляд, запорука якого – духовне удосконалення людини, визнання приват. власності, але обмежен­­ня її розмірів вимогою заг. добра. Внаслідок високих темпів ко­оперування станом на 1939 чл. різноманіт. кооперативів бу­ло майже 50 % укр. населення.

Перший спожив. кооператив на укр. землях у складі Рос. імперії засн. 1866 у Харкові з ініціативи М. Балліна. Первісно до ньо­го входило 64 чл. з повними (50 рублів) та 292 чл. з неповними паями. Окрім торгівлі предметами заг. вжитку, Харків. спожив­че т-во утримувало їдальню, пекарню, забезпечувало своїх чл. паливом. Його представники ознайомлювалися із К. р. у Великій Британії, Франції та Німеччині, підтримували зв’язки із зарубіж. кооп. орг-ціями. 1870 т-во ініціювало проведення кооп. з’їзду та утворення спожив. кооп. союзу, але харків. губернатор заборонив цей захід, оскільки діяльність таких т-в не повинна була поширюватися за межі од­ного міста. 1868 організов. кооп. споживче т-во у Києві. Його ра­- ду очолювали М. Драгоманов, В. Антонович, М. Яснопольський та ін. Діяли споживчі т-ва у Єлисаветграді (нині Кіровоград), Се­­вастополі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Чернігові, Лебедині та ін. У Полтав. губ. виникли перші кредитні кооперативи: 1869 – у м. Гадяч (нині Полтав. обл.), 1871 (завдяки зу­силлям Г. Ґалаґана) – у с. Соки­ринці (нині Срібнян. р-ну Черніг. обл.). 1894 у с. Федвар (нині Підлісне Олександрів. р-ну Кіровогр. обл.) М. Левитський ство­рив першу не лише на укр. землях, а й у всій Рос. імперії хлібороб. артіль (с.-г. спілки також за­ймалися просвітн. агрокультур. роботою). Однак загалом до 1890-х рр. К. р. розвивався досить повільно, багато кооперативів (особливо хлібороб. артілей) після нетривалого часу ро­боти закривалися. Осн. причина­ми було погане розуміння насел. суті кооперації, негативне ставлення до неї з боку адміністрації, відсутність відповід. пра­вової бази – окремого кооп. закону, високі як на ті часи внески (25–50 рублів). Так, 1880 заг. кіль­кість кооперативів в укр. губерніях становила бл. 130, 1895 – 290 (переважно ощадно-позичк. і спо­­живчі т-ва). Прискорення К. р. зумовлено заг. пожвавленням громад. життя та ухваленням царським урядом Положення про установи малого кредиту (1895) і Зразк. статуту спожив. т-ва (1897), за яким статути кооперативів почали затверджувати місц. губернатори, а не мін-во. Зародження кредит. кооперації пов’язане із заснуванням 1895 у с. Дзензелівка (нині Маньків. р-ну Черкас. обл.) кредит. т-ва (рахівник – Х. Барановський), яке від 1907 займалося і вироб. діяльністю. 1907–11 у цьому селі розміщувалося правління Київ. кредит. союзу («Союзбанку»). Піс­­ля рев. подій 1905–07 за кількістю спожив. кооперативів у Рос. імперії лідирували Полтав., Київ. і Поділ. губ. Розвиток укр. К. р. актуалізував потребу в об’єднан­­ні розрізнених т-в з метою координації та покращення їхньої діяльності. Так виникли союз кре­дит. кооперації у м. Бердянськ (нині Запоріз. обл., 1901) і союзи спожив. кооперації у Києві (1908) та Вінниці (1910). Але під тиском Моск. союзу спожив. т-в, що намагався взяти під конт­роль К. р. у всій Рос. імперії, 1913 їх ліквідовано. Боротьба укр. ко­операції за своє нац. обличчя ви­разно проявилася на Всерос. кооп. з’їздах, зокрема на 2-му (Київ, 1913), в якому взяли участь і кооператори із Зх. України. На той час центром К. р. був Київ, де серед ін. постало т-во «Наша кооперація», виходила більшість укр. кооп. преси. Укр. кооперація продемонструвала значну динаміку зростання: 1866 діяв 1, 1871 – 9, 1880 – 130, 1895 – 290, 1900 – 450, 1905 – 820, 1910 – 2100, 1915 – 6860, 1917 – 9200 кооперативів різних типів. Окрім вищезгаданих, знач. внесок у К. р. зробили В. Доманицький, Б. Мартос, Й. Волошиновський, М. Стасюк та ін. Після Лютн. ре­волюції 1917 укр. кооперація від­разу ж почала відокремлюватися від рос. центрів, творячи власні.

Провідні діячі укр. кооп. руху, які становили половину першого складу Ген. секретаріату УНР, намагалися вбудувати кооп. орг-цію в основи нар. госп-ва відродженої держави, що не мог­ла спиратися на укр. нац. капіталіст. надбання. На всеукр. кооп. з’їздах (у травні та серпні 1917 й травні 1918) розглянуто проблеми укр. кооперації і створ. Центральний український ко­оперативний комітет на чолі з тео­ретиком К. р. М. Туган-Барановським. Незважаючи на воєнні дії, кількість кооперативів зростала і наприкінці 1920 скла­ла 22 300 (К. р. охоплено бл. 6 млн осіб). 1917–19 засн. Дніпровський союз споживчих товариств («Дніпросоюз»), «Книгоспілку», Укр. кооп. нар. банк («Українбанк»), Центр. укр. с.-г. кооп. союз («Централ»), Укр. кооп. кредитну спілку тощо. Розвива­лася і кооп. освіта, зокрема у Києві розпочали роботу 3-річна кооп. школа ім. 50-річчя укр. ко­операції при «Союзбанку» та 1-річна ім. В. Доманицького при «Дніпросоюзі»; на базі Вищих кооп. інструктор. курсів при Центр. укр. кооп. ком-ті 1920 організовано Укр. кооп. ін-т ім. М. Туган-Барановського (від нього веде свою історію Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського). Виходили часописи «Українська кооперація», «Кооперативна зоря», «Сільський господар». У роки «воєнного комунізму» всі види кооперації об’єднано у т. зв. споживчі комуни, підпорядк. Наркоматові продовольства та продовол. від­ділам частин Червоної армії. Через них розподіляли споживчі товари (переважно у містах), до 1924 членство для робітників і службовців було обов’язковим. Хоча у селах подекуди зберігалися залишки старої кооперації. 1920 у Харкові створ. Всеукр. союз спожив. кооп. орг-цій («Вукоопспілка»), який 1946–92 мав назву Укр. респ. спілка спо­жив. т-в України («Укоопспілка»), від 1992 – Центр. спілка спожив. т-в України. Активно розвивався К. р. в УСРР у період НЕПу. Рад. влада надавала кооперації привілеї (держ. замовлення, суб­сидії) з метою створити конкуренцію приват. пром. і торг. підпр-вам у містах та куркулям у селах. Із розгортанням колективізації (див. Колгоспи) від 1929 с.-г. і кредитну кооперацію лі­квідовано; пром., що деякою мірою компенсувала нестачу товарів широкого вжитку (напр., забезпечувала виготовлення бл. 70 % метал. посуду та 40 % меблів), 1956–60 реорганізовано. Таким чином, збереглася лише система спожив. кооперації, житлово-буд. кооперація та артіл. нар. промисли. Лише наприкінці 1980-х рр. вироб. ко­оперативи стали осн. організац.-правовою формою легалізов. підприємниц. діяльності у СРСР.

Зародження К. р. на зх.-укр. зем­лях пов’язане з самодопомог. акцією, організов. у 1870-х рр. греко-катол. духовенством (братські каси тощо) з метою покращити важкий екон. стан селянства. Т-во «Просвіта» відкривало при своїх читальнях позичк. каси та споживчі крамниці (станом на 1912 відповідно 257 і 540), таку ж діяльність розгорнули москвофіл. Т-во ім. Качковсько­го та Укр. радикал. партія. Але дійсно ефектив. виявилися кооперативи, організовані відповідно до австро-угор. закону про заробітк.-торг. спілки (1873). Пер­шим стало торг. підпр-во «Народна торгівля», засн. 1883 у Львові В. Нагірним (1912 спів­працювало з 831-ю крамницею). 1899 у м-ку Олесько Золочів. пов. (нині смт Буського р-ну Львів. обл.) представники селянства, інтелігенції та духовенства ство­рили т-во «Сільський господар» (згодом переїхало до Львова та перебрало екон. функції т-ва «Просвіта»). 1912 воно мало 90 філій і 1151 гурток (понад 25 тис. чл.). 1898 постало перше кооп. об’єднання – Крайовий cоюз кре­дитовий (голова К. Левицький), від 1929 ревізій. осередком укр. кооперації у Галичині був Ревізійний союз українських ко­опе­ративів (видавав «Господарсько-кооперативний часопис», ж. «Ко­оперативна республіка», «Коопе­ративна родина»). З усіх видів вироб. кооперації найбільше роз­винулася молочарська. 1904 пер­шу таку спілку заснував у с. За­вадів (нині Стрий. р-ну Львів. обл.) О. Нижанківський. Через рік 6 молочар. спілок об’єднали­ся у відділ при Стрий. філії т-ва «Просвіта», 1907 – у Крайовий госп.-молочар. союз («Маслосоюз»). Загалом до 1-ї світ. вій­ни Ревізій. союз укр. кооперати­вів через спеціалізов. об’єд­нан­ня («Народна торгівля», «Мас­ло­союз», Крайовий союз кредитовий, Крайовий союз госп.-торг. спілок, Крайовий союз ку­півлі та збуту худоби) координував діяльність понад 600 укр. кооперативів. Кер-во руської ко­операції, яке дотримувалося мос­квофіл. орієнтації, 1909 організувало Руський ревізій. союз (1913 – бл. 100 кооперативів). Широкою популярністю серед насел. користувалося страхове т-во «Дністер» (понад 250 тис. чл.). Свої кооперативи заснували більш ніж половина сільс. і міських укр. громад, чл. цих кооперативів були 700 тис. осіб, чисельність їхніх працівників зрос­ла до 15-ти тис. осіб. У між­воєн. період у Львові діяли ко­оператив інж. робіт «КІР», візничий «Гарма», столяр. «Архо», пасічників «Рій», видавн. «Ізмарагд» та «Червона калина», кінокооператив «Добро і краса». Один із найбільших за капіталом – «Союз українських приватних урядовців Галичини», який 1932 профінансував створення т-ва «Суспільний промисл». Роз­вивалося кооп. шкільництво: у 1920–30-х рр. функціонувала Торг. школа т-ва «Просвіта», 1938 відкрито 3-річ. кооп. ліцей. Укр. насел. Волині до поч. 1930-х рр. організувало понад 620 кооперативів, зокрема на Ковельщині працювало близько сотні сільс. спожив. кооперативів. Проте упе­реджена політика польс. влади негативно впливала на консолідацію зусиль у боротьбі за ціліс­ність укр. кооперації. На Буковині у той час розвинувся кредит. рух – 1903 бл. 150 сільс. кас утворили союз «Селянська каса» (провідні діячі – С. Смаль-Стоцький, Л. Когут). К. р. на За­карпатті через відсутність влас. свідомої інтелігенції був слабким, започатк. Е. Еґаном кредитні кооперативи входили до заг.-угор. кооп. орг-ції. Під час 1-ї світ. війни і воєн. дій 1918–20 кооперація у Галичині занепала. Від 1922 її відбудову очолював Крайовий союз кредитовий (голова до 1944 – Ю. Павликовський). У міжвоєн. період, незважаючи на перепони з боку польс. влади, К. р. зробив знач. внесок у покращення екон. становища українців. Зі встановлен­ням на тер. Зх. України рад. вла­ди її кооперацію приведено у відповідність до К. р. в УРСР.

Нині К. р. є одним із наймасовіших рухів у світі. Його центр – Між­нар. кооп. альянс, що об’єднує 251 нац. кооп. союз із 93-х країн світу і нараховує бл. 1 млрд осіб. У світі існує понад 1 млн орг-цій (бл. 120 видів і різновидів), які називають кооперативами. Незважаючи на різноманітність цих орг-цій, всі вони ма­ють спільні специфічні ознаки та риси, що дозволяють віднести їх до єдиної спіл. категорії ко­оперативів. У країнах ЄС діють бл. 132 тис. кооперативів, які об’єднують бл. 83,5 млн чл. і де працюють 2,3 млн осіб; у США – 47 тис. (у 20-ти з них щоріч. то­варообіг перевищує 1 млрд дол.). В Африці кооперативи посідають 2-е після держави місце у забезпеченні людей працею. У про­цесі еволюції кооперація більшос­ті країн набула вигляду налагодженого механізму з чіткою струк­турою і розмежу­ванням функцій між окремими елементами сис­теми, що обслуговують госп., куль­турні, інформ. потреби знач. частини населення. У ході тривалого істор. розвитку кооп. бан­ки й інші види кооп. об’єднань втратили деякі початк. принципи своєї орг-ції, однак зберегли основоположні засади, які роб­­лять кооперативну форму господарювання унікал. – самоупр., демократизм, некомерц. харак­тер діяльності. В останні роки зросла роль місц. самовряд. інституцій, тому метою кооп. асо­ціацій, з огляду на їхній демократизм, має стати задоволення гол. людських потреб і підтримання стійких екон. структур, засн. на максимально можливому ресурс. забезпеченні, а також виконання функцій посередника між державою та індивідом. Лише тісна співпраця з Міжнар. кооп. альянсом, Кооп. ком-том асоціацій європ. ко­оперативів та їхнім координац. органом «Кооперативи в Європі», ін. міжнар. кооп. орг-ціями, кооп. об’єднаннями нац. рівня, що мають тривалі традиції, дозволить уникнути загрози деформування кооп. природи молодих укр. кооперативів і набути досвіду ефектив. господарюван­ня, економіки інформ., постіндустр. сусп-ва. Нині, коли на шля­ху побудови ринк. економіки, формування правової держави та громадян. сусп-ва виникають проблеми вибору шляхів і засобів вирішення цих завдань, зно­ву стають актуал. кооп. ідеї та практика. Кількісні параметри сучас. укр. кооперації не дозво­ляють їй брати серйозну участь у соц.-екон. житті країни. Не­одноразові намагання централізов. відродження різних її видів свідчать, що в Україні не вдалося повністю подолати негативні наслідки збочених уявлень про характер, природу, призначення кооперації, що панували у рад. часи, а політика і особливо кооп. практика 2-ї пол. 1980-х – поч. 1990-х рр. взагалі призвели до дискредитації цих госп. форм.

Успіш. розвиток К. р. значно залежить від лібералізації економіки, демократизації політ. життя, формування основ громадян. сусп-ва. У таких умовах необхідно чітко визначити держ. кооп. політику, розробити та затвердити програму пропаганди кооп. ідей, традицій, переваг кооп. способу господарювання, підприємництва, домогтися того, щоб не лише переважна більшість насел., а й владні структури позбулися нігіліст. ставлен­ня до розвитку кооперації. Після формування повноцін. кооп. сек­тору економіки розвиток коопе­рації має відбуватися на основі єдиної програми та скоординов. зусиль кооп. і держ. органів. Для цього необхідно створити відповідні структури в КМ, обл. і рай. адміністраціях та у ВР фон­ди фінанс. підтримки кооперативів, а також розробити заходи пільгового кредитування кооп. підприємництва. Укр. кооперація потребує сучас. фахівців-ко­операторів, а отже розвитку сис­теми кооп. освіти для підготовки фахівців екон. і гуманітар. про­філів. У держ. та приват. навч. заг.-осв. та середньоспец. закладах необхідно запровадити вивчення основ кооперації, віднайти можливості для фінансування популяризації кооп. ідей у ЗМІ, встановити іменні стипен­дії студентам, які активно вивчають теорію та історію кооперації, гранти окремим особам чи орг-ціям, які успішно реалізу­ють той чи ін. кооп. проект, прак­тикувати обміни делегаціями між укр. та зарубіж. кооперативами, кооп. ВНЗами тощо. Також потрібно активізувати осередки кооп. думки, що існують у системі освіт. закладів «Укоопспілки», створити н.-д. інституції, спец. фонди, які доведуть держ. чиновникам і громад. загалу, що без нової моделі укр. кооперації неможливо створити сучасну модель укр. сусп-ва.

Літ.: Жук А. Українська кооперація в Галичині. К., 1913; Туган-Баранов­ський М. Кооперація, її природа та мета. К., 1918; Л., 1936; Пожарський П. Нариси історії української кооперації. К., 1919; Мартос Б. Теорія кооперації. Подєбради, 1924; Реґенсбурґ, 1947; Бородаєвський С. Історія кооперації. Прага, 1925; Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964; Бабенко С., Гелей С., Гон­чарук Я. та ін. Історія кооперативного руху: Підруч. Л., 1995; Гелей С., Пас­тушенко Р. Теорія та історія кооперації: Підруч. К., 2006; Аліман М., Вой­наш Л., Гелей С. та ін. Споживча ко­­опе­рація України: від зародження до сьо­го­дення. Л., 2013.

С. Д. Гелей

Стаття оновлена: 2014