Валютне регулювання - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Валютне регулювання

ВАЛЮ́ТНЕ РЕГУЛЮВА́ННЯ – діяльність держави, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями.

У законодав. та адм. порядку з метою підтримки рівноваги платіж. балансу та стійкості валюти встановлюється сукупність правил і норм із обмеження операцій з іноз. валютою, золотом та ін. валют. цінностями (регулювання ввезення і вивезення та переказів валюти, заборона вільного продажу, держ. контроль за валют. операціями, обов’язк. продаж частини валют. виручки підпр-в, надання іноз. юрид. і фіз. особам кредитів і позик). У багатьох країнах також встановлено ліміти на вивезення валюти за кордон та введено спец. систему дозволів на надання кредитів іноз. юрид. особам. В. р. є переважно нормативним і здійснюється гол. чином шляхом укладання міжнар. валют. угод та видання нац. нормативно-правових актів. У його рамках здійснюються і валютні інтервенції – втручання центр. банків і казначейств окремих країн в операції на валют. ринку з метою впливу на динаміку курсу нац. чи іноз. валюти. В історії екон. думки існують теорії, що обґрунтовують шляхи і методи держ. втручання в економіку розвинених країн через сферу грошового обігу і кредиту – теорії регульов. валюти, основу яких становлять номіналізм і кількісна теорія грошей. На поч. 20 ст. представники держ. теорії грошей Г. Кнапп та Ф. Бендиксен, які ігнорували внутр. зв’язок між грошима і золотом, обґрунтовували необхідність держ. регулювання валют. відносин. У 20–30-і рр. 20 ст. отримала розповсюдження теорія стабілізації купівел. сили грошей, представники якої І. Фішер, К. Вікселль, Г. Воррен та Г. Мітчел намагалися довести можливість усунення цикліч. коливань вироб-ва шляхом довіл. зміни золотого вмісту грошових одиниць, відсотк. ставок і розмірів емісії грошей. Подальший розвиток теорії регульов. валюти отримали в 30–40-і рр. у роботах Дж. Кейнса, Р. Гоутрі й А. Гансена, які виступали за демонетизацію золота, доводячи, що нерозмінні паперові гроші є більш ефектив. знаряддям втручання держави у процеси відтворення. Критикуючи автоматизм золотого стандарту, Дж. Кейнс і його прихильники осн. увагу зосередили на проблемі забезпечення ефектив. попиту. Як радикал. засіб вони запропонували систематичне зростання держ. бюджету. У 60–70-і рр. представники монетаризму (зокрема М. Фрідмен), критикуючи кейнсіан. варіант теорії регульов. валюти, виступали за підтримання стійких темпів зростання грошової маси, що (на їх думку) призводить до послаблення інфляції і згладжування циклічності вироб-ва. У сфері міжнар. валютно-фінанс. відносин ідеї теорій регульов. валюти полягали у створ. платіж. засобів, вільних від зв’язку з золотом, та у виробленні різних методів держ.-монополіст. регулювання валют. курсів. Р. Триффін, розвиваючи ідеї Дж. Кейнса, запропонував у серед. 60-х рр. свій проект реформи валют. відносин розвинених країн, у якому висунув ідею створ. міжнар. кредит. грошей, обіг яких регулювався б єдиним розрахунк. резервним центром нац. центр. банків. У новітніх концепціях В. р. важливе місце займає проблема визначення валют. курсів, зокрема неокейнсіанці дотримуються думки, що фіксовані паритети валют краще забезпечують стійкість міжнар. грошового обігу, ніж нефіксовані. На противагу їм монетаристи вважають, що система плаваючих курсів, які складаються стихійно, активізує ринк. механізм вирівнювання платіж. балансів і тим самим запобігає виникненню хроніч. диспропорцій у сфері валютно-фінанс. відносин.

Літ.: Міжнародна система обліку та статистики в банках України. Х., 1998; Гроші та кредит. К., 2001.

О. І. Барановський

Стаття оновлена: 2005