Вапліте, (Вільна академія пролетарської літератури) - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вапліте, (Вільна академія пролетарської літератури)

ВАПЛІТЕ́ (Вільна академія пролетарської літератури) – письменницька організація. Засн. у Харкові в кін. 1925. До В. увійшли в основному члени літ. групи «Урбіно», яку очолював Микола Хвильовий, декотрі члени спілки селян. письменників «Плуг», літ. орг-ції «Жовтень»: М. Бажан, Василь Вражливий, Іван Дніпровський, О. Довженко, Олесь Досвітній, Г. Епік, Л. Іванів, М. Йогансен, Олекса Слісаренко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, Микола Хвильовий, Ю. Яловий, Ю. Яновський та ін. (всього бл. 30 осіб). Президенти В. – М. Яловий (1925–26), М. Куліш (1926–28); секретар – А. Любченко. Орг-ція, приймаючи осн. засади ідеол. політики більшов. влади, в конкрет. питаннях літ. життя обстоювала ідею творення нової укр. літ-ри високопрофес. майстрами худож. слова на рівні найрозвиненіших літ-р ін. народів. Микола Хвильовий, ідей. провідник В., вважав, що реал. майбутнє укр. письменства і всього нац. відродження можливе лише за умови подолання офіційно пропагованого масовізму «просвітянщини» й рабської залежності від «рос. месіанізму» (саме в цьому сенс його гасла «Геть від Москви!», як гол. осідку непережитого імперства й «центру всесоюзного міщанства», яке «ґвалтує нашу психіку») і що орієнтація на багатовік. зх.-європ. духовні цінності, на «психологічну Європу» сприятиме оздоровленню укр. сусп-ва, коли нація врешті-решт «найде їй одній властивий шлях культур. розвитку» (в лапках – цитати з творів Миколи Хвильового). Цю концепцію підтримали неокласики та багато ін. письменників, діячів культури. Але ортодоксально-запартієні критики (С. Щупак, С. Пилипенко, В. Коряк та ін.) негативно її оцінили; гострий осуд позиції В. прозвучав у виступах політ. верхівки УСРР (В. Чубар, В. Затонський, Л. Каганович, Г. Петровський, М. Скрипник, А. Хвиля) і в ряді парт. ухвал (тези пленуму ЦК КП(б)У «Про підсумки українізації», червень 1926, прийняті відповідно до вказівок Й. Сталіна в листі до Л. Кагановича від 26 квітня 1926; постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про політику партії в справі укр. худож. літ-ри», червень 1927). Не врятували орг-цію покаянна заява Олеся Досвітнього, Миколи Хвильового і Ю. Ялового (грудень 1926) та виключення їх трьох з орг-ції (січень 1927): у зв’язку з публікацією надто ідейно шкідливого, з погляду партії, роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» (власне, його початкової частини) було конфісковано № 6 ж. «Вапліте», після чого і видання журналу заборонили, і орг-ція В. мусила самоліквідуватися (січень 1928). Подальші видання хвильовістів – альманах «Літературний ярмарок» (грудень 1928 – лютий 1930) та журнал «Пролітфронт» (квітень–грудень 1930) однойм. літ. групи – засвідчили вимушений поступовий перехід від високохудожності до соцреаліст. псевдолітератури на підході до голодоморних і великотерорних 30-х рр.

Літ.: Вапліте: Альманах І. Х., 1926; Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури. Т. 2. Х., 1928; Шляхи розвитку української літератури. Літературна дискусія. Х., 1928; Гординський Я. Літературна критика підсовєтської України. Л., 1939; G. Luckyj. Literary politics in the Soviet Ukraine 1917–34. New York, 1956; Тростянецький А. А. Шляхом боротьби та шукань. К., 1968; Луцький Ю. Ваплі-тянський збірник. Едмонтон, 1977; Задеснянський Р. Що нам дав Микола Хвильовий. Вид. 3. Торонто, 1979; Смолич Ю. ВАПЛІТЕ і Я // ЛУ. 1987, 24 верес., 1 жовт.; Хвильовий М. Україна чи Малоросія // Хвильовий М. Твори. Т. 2. К., 1991; Донцов Д. Микола Хвильовий // Укр. слово: Хрестоматія укр. літ-ри та літ. критики ХХ ст. Кн. 1. К, 1994; Шерех Ю. Літ Ікара (Памфлети Миколи Хвильового) // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Т. 2. Х., 1998; Костюк Г. У ситуації трагічного безвихіддя. З гори Гелікон на Голгофу. Неопалима купина // Костюк Г. Літ.-мист. перехрестя. Вашинґтон; К., 2002; Дзюба І. Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа». К., 2005.

Р. І. Доценко

Стаття оновлена: 2005