Варавва Олександер Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Варавва Олександер Олексійович

ВАРА́ВВА Олександер Олексійович (на еміграції – Воронин; псевд. – Зоя Вишгородська; 27. 12. 1926, Харків) – богослов, прозаїк, публіцист і видавець. Син Олекси Варавви, чоловік О. Вікул. 1944 із батьками емігрував до Німеччини. Закін. Мюнхен. богослов. академію УАПЦ (диплом магістра богослов’я, 1954). Від 1950 – у США (м. Буффало, шт. Нью-Йорк). Працював ст. ред. радіостанції «Голос Америки» (1971–89), гол. ред. і автором щотижневої радіопрограми «Голос УАПЦ» (1989–90), автор серії передач «З літопису УАПЦ» (радіостанція «Свобода», 1989–91), гол. ред. «Благовісника відродження УАПЦ» (1991–92). Видавав церк. бюлетень «Парафіяльне слово» (м. Буффало). Нині живе у м. Сілвер Спрінґ (побл. Вашинґтона). Заснував вид-во «Воскресіння» (м. Кенсінґтон, діяло 1989–93), де опублікував свої кн. «Автокефалія Української Православної Церкви» (1990), «Ідемо до першої сповіді і Святого Причастя» (1991), «Історичний шлях УАПЦ» (1992). Друкував реліг.-просвітн. листки «Світло для світу». У твор. доробку В. є твори для дітей дидакт. характеру, на засадах християн. етики: казки «Різдвяна казка», «Ведмедикове свято», «Квітка на камені», «Королева весняного саду», п’єса «Пригоди Різдвяної Зірки».

В. П. Мацько

Стаття оновлена: 2005