ВАСИЛÉНКО Андрiй Оверʼянович (24. 10(05. 11). 1891, с. Бiленьке, нині Запоріз. р-ну Запорiз. обл. — 05. 07. 1963, Київ) — фахівець у галузi машинобудува­н­ня і сільськогосподарської механіки. Доктор сільськогосподарських наук (1936, без захисту дис.), д-р тех. н. (1946), професор (1935), академік АН УРСР (1948). Сталінcька премія (1950). Закiн. Київ. полiтех. ін­ститут (1923). Працював на виробництві (1913–28). Водночас від 1924 роз­почав пед. та н.-д. роботу. Викладав у Київ. с.-г. (1924–26) та кооп. (1927) ін­ститутах, очолював кафедри с.-г. машино­знавства, машинобудува­н­ня і механізації, ремонт. справи і технології металів та дерева у Моск. мех. (1928–29) та Київ. с.-г. (1929– 30) ін­ститутах, Харків. (1930–36) та Мелітоп. (1936–41) ін­ститутах механізації с. господарства, Алма-Атин. с.-г. ін­ституті (1941–44), був проф. Київ. с.-г. (1944–45) та автомоб.-дорож. (1946–59) ін­ститутів. Одночасно спів­роб. Укр. НДІ с.-г. машинобудува­н­ня (Харків, 1928–38) та Укр. НДІ механізації і електрифікації с. господарства (Харків, від 1943 — у Києві; 1935–41, 1945–50, 1958– 59). У 1944 організував і очолив лаб. с.-г. механіки при Ін­ституті буд. механіки АН УРСР, яку 1945 пере­творено у самост. лаб. машинобудува­н­ня і про­блем с.-г. механіки при Від­діл. тех. наук АН УРСР, а 1950 на її базі створ. Ін­ститут машино­знавства і с.-г. механіки АН УРСР, який 1958 реорганізовано в Ін­ститут ливар. виробництва АН УРСР (Київ, нині Фіз.-технол. ін­ститут металів та сплавів НАНУ): дир. (до 1958). Роз­робляв основи з конструюва­н­ня і технології виготовле­н­ня с.-г. машин та їх нових типів, проектува­н­ня маш.-буд. заводів. Його теор.-екс­перим. дослідж. процесів збира­н­ня буряків стали основою для теорії і роз­рахунку бурякозбирал. машин. Під керівництвом В. роз­роблено наук. основи для створе­н­ня бурякозбирал. комбайна із зріза­н­ням гички на корені (1933 випущено серію перших таких комбайнів КС-4), нову систему обробітку ґрунту з шаровим внесе­н­ням добрив, фіз. основи для калібрува­н­ня насі­н­ня кукурудзи. В. організував у Святошині великі центр. майстерні з ремонту парових локомобілів, складних парових молотарок, ДВЗ тощо, на базі яких 1917 створ. завод сільгоспмашин (до 1921 — тех. кер.), спроектував плуж. завод комбінату «Ростсільмаш» (РФ, 1926–27), ливар. цех заводу «Більшовик» у Києві (1927–28) та низку ремонт. заводів. Сконструював і за­провадив у виробництво декілька типів трактор. бурякопід­йомників, сівалок, бурякофрезувал. машин, зокрема 1928–29 під його керівництвом в Укр. НДІ с.-г. машинобудува­н­ня вперше у колиш. СРСР створ. тракторні шестирядні бурякокомбіновані і двадцятитрирядні універс.-комбіновані сівалки. Роз­робив механізацію збору плугів, кон­струкцію і теорію конвеєрів, зокрема для поточ. виробництва, механізацію виробництва коліс с.-г. машин. Брав участь у роз­роблен­ні технології одержа­н­ня високоміцного чавуну з кулястим графітом та методів під­вище­н­ня стійкості щодо спрацюва­н­ня деталей с.-г. машин. Спів­автор роз­ділу «Механізація сільського господарства» та чл. гол. ред. «Колгоспної сільськогосподарської енциклопедії» (К.; Х., 1949–51) укр. та рос. мовами.