Копелєв Лев Зиновійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Копелєв Лев Зиновійович

КО́ПЕЛЄВ Лев Зиновійович (09. 04. 1912, Київ – 18. 06. 1997, м. Кельн, Німеччина) – літературознавець, письменник, перекладач, право­захисник. Премія ім. Ф. Ґундоль­фа Нім. академії мови та літ-ри (1980), мист. премія ім. Л. Фран­ка (м. Вюрцбурґ, 1990), премія ім. Е.-М. Ремарка (м. Оснабрюк, 1991). Навч. 1922–27 у проф­школах Києва та Харкова, Хар­ків. ун-ті (1933–35), Моск. ін-ті іноз. мов (1935–38). Учителював. 1932 – ред. г. «Харківський паровозник». Під час 2-ї світ. вій­ни служив у відділі ведення про­­паганди серед нім. військ. Підготовлені матеріали стали осно­­вою кн. «Warum haben wir aufei­nander geschossen?» («Чому ми стріляли один в одного?», Мюн­хен, 1981). Її зміст подав у формі діалогу з нім. письменником Г. Беллем. 5 квітня 1945 заарешт. у Сх. Прусії, за звинуваченнями у підриві морал.-політ. духу рад. армії та пропаганді бурж. гуманізму засудж. до 10-ти р. таборів. Звільнений 1954, реабіліт. 1956. Від 1955 – у Москві: від 1957 – доц. полігр. ін-ту; від 1960 – н. с. ін-ту історії мист-в. Від 1968 – лектор у ВНЗах СРСР (зокрема у Києві, Харкові, Одесі). 1975 заборонено публічно виступати, друкуватися. 1980 позбавлений рад. громадянства, переїхав до ФРН. 1990 йому по­­вернено громадянство СРСР. Переклав із нім. рос. мовою «Жизнь Галилея» Б. Брехта (1957), «Фауст» Й. Ґете (1962; обидві – Москва), окремі твори Е.-М. Ре­­марка, С. Цвайґа. Досліджував творчість Г. Гайне, Г. Белля, Я. Га­­шека, Б. Пастернака. Автор пр.: «Zwei Epochen deutsch-russis­cher Literaturbeziehungen» («Дві епохи німецько-російських літературних взаємодій», 1973), «Ein Dichter kam vom Rhein: Hein­rich Heines Leben und Leiden» («Поет із Райну: Життя й страждання Гайнріха Гайне», 1981), «Antikommunismus in Ost und West» («Антикомунізм на Сході й Заході», 1982, спів­автор Г. Белль), «Russland – eine schwierige Hei­mat» («Росія – важка Вітчизна», 1995). Залишив спогади: «Хранить вечно» (1975; нім. перекл. – 1976), «И сотворил себе кумира» (1978; нім. перекл. – 1979), «Утоли мои печали» (1981; нім. перекл. – 1984), «Мы жили в Мос­­кве, 1950–80» (1987; усі – Анн-Арбор). Від 1970-х рр. сприяв розгортанню дисидент. руху в Україні, підтримував шістдесят­ників. К. високо оцінив творчість В. Стуса, Є. Сверстюка, Г. Кочура, І. Світличного. Підготував вступ­не слово «Ein Poet» («Поет») до кн. «Ein Dichter im Widerstand» («Митець у спротиві», Гамбурґ, 1984) В. Стуса, передмову «Ukra­inis­che Poesie – ein Grundpfeiler der nationalen Existenz» («Українська поезія – стрижень національного існування») до вид. «Angst – ich bin dich losgewor­den...» («Страх – я позбавлений тебе», Гамбурґ, 1983), що містить твори І. Світличного, Є. Свер­стюка, В. Стуса в нім. перекладах Анни-Галі та Марини Горбачів. Написав публіцист. твір «Die Stimmen der Kinder von Tscher­­nobyl: Geschichte einer stillen Revolution» («Голоси дітей Чорнобиля: Історія тихої революції», Фрайбурґ-ім-Брайсґау, 1996; спів­авт. Е. Шухард; укр. перекл. П. Таращука, К., 1996). У Кельні 2001 засн. міжнар. премію ім. К. «За мир і права людини».

Пр.: Verwandt und verfremdet: Es­­says zur Literatur der Bundesrepublik und der DDR. Frankfurt am Main, 1976; Verbietet die Verbote! In Moskau auf der Suche nach der Wahrheit. Hamburg, 1977; Ein Dichter kam vom Rhein: Heinrich Heines Leben und Leiden. Berlin, 1981; Antikom­munismus in Ost und West: 2 Gespräche. Köln, 1982; Tröste meine Trauer: Autobio­graphie 1947–1954. München, 1984; Rus­­sland – eine schwierige Heimat. Göttin­gen, 1995.

Літ.: Драбкин Я. С. Слово о Копелеве // Копелев. чтения. 1995 г. Россия и Германия: Диалог культур. Липецк, 1996; Лев Копелев и его «Вуппертальский проект». Москва, 2002; U. Sonnen­berg. Die Kopelewsche Brücke: Proble­maufriss zum öffentlichen Wirken von Lew Kopelew in der Bundesrepublik Deutsch­land von 1981–1997. Berlin, 2007; Brief­wechsel: Heinrich Böll – Lew Kopelew. Göttingen, 2011.

І. М. Зимомря, М. І. Зимомря

Стаття оновлена: 2014