Венесуела, Республіка Венесуела

ВЕНЕСУЕ́ЛА, Республіка Венесуела (Venezuela, República de Venezuela) — держава в Пів­ден­ній Америці, на узбереж­жі Карибського моря та Атлантичного океану. На Сх. межує з Ґаяною, на Пд. — з Бразилією, на Пд. Зх. і Зх. — з Колумбією. Площа 912 тис. км². Насел. 22,6 млн осіб (2001): метисів — 67 %, білих (іспанці, португальці, італійці) — 21 %, не­грів — 9 %, індіанців — 2 %. Мова — іспанська (держ.). Віро­сповіда­н­ня: католики (96 %), проте­станти (2 %). Столиця — Каракас (3,2 млн осіб). Найбільші міста: Маракайбо, Валенсія, Баркісімето. Адм.-тер. поділ — 22 штати, столич. округ, 72 федерал. володі­н­ня (о-ви в Кариб. морі). Держ. устрій — федерат. республіка. Глава держави — Президент. Законодавчу владу здійснює Нац. Асамблея однопалат. складу. Чисельність ЗС 79 тис. осіб (2000), з них сухопут. військ — 34 тис., ВПС — 7 тис., ВМФ — 15 тис. Військ.-повітр. база — Ель-Лібертадор (у р-ні м. Маракай). Військ.-мор. база — Пуерто-Кабель­йо. Грош. одиниця — болівар.

До появи 1498 у В. іспанців тер. була заселена індіанцями (кариби та араки). 1499 Алонсо де Охеда виявив оз. Маракайбо і дав країні сучасну назву («Маленька Венеція»). Однак широка колонізація почалася 1520. Іспанці насаджували феод.-кріпосні від­носини з викори­ста­н­ням рабської праці не­грів, яких завозили з Африки. 1821 В. у результаті Визв. війни отримала незалежність у складі Великої Колумбії, 1829 ви­йшла з федерації і проголосила повну незалежність. Від того часу і практично до серед. 20 ст. у В. правили різноманітні диктатори, що приходили до влади в результаті військ. пере­воротів. 1854 у країні остаточно ліквідовано рабство. З роз­витком на поч. 20 ст. нафт. промисловості роз­почалося проникне­н­ня у В. капіталу США, який під час 2-ї світової війни майже повністю монополізував у В. видобуток та пере­робку нафти. 11 квітня 1953 була прийнята нова Кон­ституція країни, згідно якої В., від 1864 ві­дома як Сполучені Штати В., стала називатися Респ. В. На поч. 90-х рр. у країні було кілька спроб військ. пере­воротів, успішно придушених уряд. військами. В. — чл. ООН, ОАД, ОПЕК, Андської групи (Болівія, Еквадор, Колумбія, Перу), Руху не­при­єд­на­н­ня.

В. належать 72 прибереж. о-ви, найбільший з яких — Марґарита. На Пн. та на Пн. Сх. роз­таш. Кариб. Анди, хребет Кордильєра-де-Меріда (вис. до 5007 м над р. м., пік Болівар), Сьєр­ра-де-Періха, у центр. частині — низовина Оріноко, на Пд. Сх. — частина Ґвіан. плоскогірʼя (2700 м над р. м.). В Андах бувають землетруси. Шість рік В. судноплавні, найбільша з них — Оріноко з притоками Каура, Кароні, Араука, Апуре. На ріках — пороги й водо­спади (найвищий на землі Анхель, 1054 м), у між­гір. западині — оз. Маракайбо. Клімат субекваторіал. вологий, у горах сухий. Середня температура січня в Каракасі +13 — +24 °С, в Маракайбо — +23 — +32 °С, середня температура липня в Каракасі +16 — +26 °С, в Маракайбо — +24 — +34 °С. Сезон дощів триває від травня до листопада. Опадів від 280 мм на Пн. Зх. до 3000 мм у рік на схилах Кордильєра-де-Меріда. Ліси за­ймають бл. 40 % тер. країни: у долинах — тропічні ліси, в дельті р. Оріноко — мангрові заболочені зарості. Нац. парки: Сер­ранія-де-ла-Небліна, Паріма-Тапірапеко, Кана­йма. Серед пред­ставників фауни зу­стрічаються ягуар, мавпа, лінивець, мурахоїд, оцелот, ведмідь, олень, броненосець. Є різноманітні птахи: фламінго, бусол, ібіс, гуахаро. Серед рептилій — крокодили, анаконди й боа констриктори.

В. — індустр.-аграрна країна, за класифікацією ООН — країна, що роз­вивається. За рівнем госп. роз­витку та екон. потенціалу В. за­ймає 4-е місце у регіоні після Бразилії, Мексики і Арґентини. Частка ВВП за галузями: с. госп-во — 5,3 %, пром-сть — 31,7 %, послуги — 57 %. ВНП на особу складає 3680 дол. США. В. володіє значними покладами нафти (64,5 млрд барелів, або 6,4 % світ. запасів) і газу (3,7 трлн м³, або 2,6 % світ. запасів). Добувають також залізну, марганц. і нікелеву руди, камʼяне вугі­л­ля, боксити, золото, діаманти, алмази. Гол. галузями промисловості є металург., маш.-буд., хім., текс­тил., харч., автомобіл., цементна, нафто-газодобувна та гірничодобувна. Швидко роз­вивається електро­енергетика; на р. Кароні діють дві великі ГЕС (водо­сховище Ґурі), на які припадає одна третина всіх енергопотужностей країни. Підпр-ва військ. промисловості виробляють артилерій.-стрілец. озброє­н­ня, вибух. речовини і пороха; здійснюють ремонт легких літаків і авіац. двигунів. Осн. с.-г. культури: цукр. тростина, рис, бобові, кукурудза, банани, цитрусові, кава, какао-боби. У В. роз­винуте тварин­ництво (корови, кози, свині, вівці), рибальство, здійснюється екс­плуатація лісів (каучук, балата). Є автомобіл. (Панамер. шосе) та річк. транс­порт. Гол. мор. порти: Ла-Ґуайра, Маракайбо, Амуай, Пунта-Кардон (обидва — в р-ні м. Пунто-Фіхо), Ла-Саліна (в р-ні оз. Маракайбо). Між­нар. аеропорти: Каракас, Маракайбо. Значні прибутки надходять від туризму. Окрім нафти (понад 3/4 вартості), В. екс­портує алюміній, прокат, залізну руду, золото, хім. товари, мінерал. сировину, каву, какао-боби. Імпорт: машини і обладна­н­ня, транс­порт­ні засоби, пром. споживчі товари, продовольство. Гол. торг. партнерами В. є США, Японія, країни ЄС, Бразилія, Канада, країни Андської групи, Центр. Америки та Кариб. басейну.

За різними оцінками, у В. — від 850 до 1350 українців, пере­важна частина з яких проживає у великих містах (Каракас, Маракай, Валенсія, Баркісімето). Перший українець М. Скибітський зʼявився на тер. В. на поч. 19 ст. й від­разу включився у нац.-визв. боротьбу місц. населе­н­ня (ві­домий як полковник Міґуель Роля). Й донині збереглася у Маракайбо його вілла «Україна» (бл. 1830). У 1947 у В. зʼявилася осн. маса українців, які прибули в цю країну з таборів для біженців і пере­міщених осіб у Європі. Згодом значна частина їх емігрувала до США, Канади, Арґентини та ін. країн. Серед причин — без­робі­т­тя, тропіч. клімат, пов­ста­н­ня та бунти в країні, антиукр. акції комуніст. агентів. Українців пере­слідували таємні агенти, деяких з них було вбито. 1950 венесуел. влада з В. виселила моск. агента, що пред­ставлявся як укр. поет, а згодом було ліквідовано рад. посольство в Каракасі. Українці селилися компакт. групами, були власниками продукт. магазинів, лікарень, книгарень, взут­тєвих, ювелір. магазинів, фотостудій. Двоє українців володіли кавовими та тютюновими плантаціями, кілька сімей керували фермами. 1948 утвор. греко-катол. і православну парафії. Першим греко-катол. пастором був П. Хрущ, православ. — П. Ковальчук. Укр. радіо­про­грами виходили на уряд. радіо­станції В. іспан. мовою, інформуючи про боротьбу за волю укр. нації, її героїв і про терорист. більшов. режим. Зуси­л­лями укр. громади в Каракасі та Валенсії збудовано 2 Нар. доми, дві вулиці Каракаса на­звані «Україна». Діють Укр. громада В., що має від­діли у Валенсії, Маракаї та Баркісімето, Союз українок, Укр. молодь В., Пласт, Організація укр. молоді, Комітет за визволе­н­ня України, Спілка укр. молоді, Товариство укр. ветеранів, спортивне товариство «Чорноморці». Нині у В. немає укр. шкіл, профес. видавництв, мас-медіа. Під керівництвом М. Юдін-Щутало функціонує танц. ансамбль «Барвінок». Більшість українців В. старшого поколі­н­ня зберігає нац. сві­домості і працює в укр. громаді. Серед українців у В. — художниця Г. Мазепа; архіт. Р. Косарич і Б. Васюк; інж. В. Коваль, А. Король, І. Лазаренко і Р. Припхан; агроном В. Васюк; техніки М. Гречка і В. Левицький; геодезисти А. Хрущ і В. Закревський; власник буд. фірми В. Лінцицький зробив внесок у роз­будову м. Валенсія. Респ. В. ви­знала незалежність України 9 січня 1992. В ході роботи 48-ї сесії ГА ООН 29 вересня 1993 від­булась зу­стріч міністрів закордон. справ України та В., під час якої були обговорені пита­н­ня роз­будови взаємин між двома країнами та під­писане Спільне комюніке про встановле­н­ня дипломат. від­носин. 4 січня 1997 Посол В. у РФ вручив Президенту України вірчі грамоти Посла в Україні за сумісництвом. 5 лютого 1998 Посол України в Бразилії вручив Президенту В. вірчі грамоти Посла за сумісництвом у цій країні. Зацікавленість України у роз­витку від­носин з В. ви­значається, насамперед, важливістю зміцне­н­ня між­нар. позицій України. Нац. Кон­грес В. виявляє зацікавленість у започаткуван­ні прямих контактів з ВР України. У червні 1998 венесуел. законодавці прийняли ріше­н­ня про створе­н­ня у Кон­гресі парламент. групи «В. — Україна», що сприятиме активізації політ., екон. та гуманітар. звʼязків з нашою країною. На за­проше­н­ня Федерації торг.-пром. палат В. у червні 1998 делегація Торг.-пром. палати України від­відала м. Каракас. Від­бувся обмін інформацією щодо екон. та пром. потенціалу України та В., під­писано угоду про спів­робітництво.

У м. Коломбо — музеї красних мистецтв, колоніал. мистецтва, природничих наук, музей Болівара; у м. Сьюдад-Болівар — музей Талавера; істор. музей у Маракайбо. Серед памʼяток — катол. собор (1636), нац. Пантеон, де похований С. Болівар; будинок Капітолію із золоченою банею; велика кількість мальовничих парків у Каракасі; квартали колоніал. архітектури; одна з найбільших у Пд. Америці арен для бою биків — у Валенсії.

Літ.: Зарубіжні українці. К., 1991; Юрківський В. М. Країни світу. К., 1999; F. Jakymec, A. Lencyk Pawliczko. Ukrainians in Venezuela // Ukraine and Ukrainians throughout the World: A Demographic and Sociological Guide to the Homeland and Its Diaspora. Toronto; Buffalo; London, [б. р.].

А. І. Шушківський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю