Веніамін - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Веніамін

ВЕНІАМІ́Н (Новицький Сергій Васильович; 25. 09. 1900, с. Кривичі, нині Мінської обл., Білорусь – 14. 10. 1976, м. Чебоксари, РФ) – церковний діяч. Магістр богослов’я (1937). Церк. нагороди. Закін. Мінську (1919) та Вілен. (1924) духовні семінарії, Варшав. ун-т (1929). 1928 прийняв чернецтво, висвяч. на ієромонаха. Від 1929 – управитель, чл. духов. собору Почаїв. лаври. Від травня 1934 – архімандрит (1931 – настоятель Остроз. собору Волин. єпархії, 1936–37 – настоятель парафії у Львові, благочинний Галиц. округу). Організував церк. хори у місцях свого служіння, місіонер. школу. Від 1937 – викл. Почаїв. чернечої школи. Увійшов до складу Автоном. УПЦ МП. Від червня 1941 – єпископ Пінський і Поліський, вікарій Волин. єпархії, 1942 – Полтавський і Лубенський. Брав участь у таємному соборі в Почаєві у серпні 1941, де ухвалено утримати укр. Церкву в каноніч. залежності від Моск. патріархії на правах автономії. Згодом стався розкол Церкви, а В. відійшов до т. зв. Автономної Церкви. У вересні 1943 повернувся до Почаїв. лаври. 1944 заарешт. органами НКВС, засланий на 12 р. на Колиму (РФ). Звільн. 1956. Признач. єпископом Омським і Тюменським. Від 1958 – архієпископ Іркутський і Читинський, одночасно тимчасово керуючий Хабаров. та Владивостоц. єпархій, від травня 1973 – Чебоксарський і Чуваський.

Літ.: Архиепископ Чебоксарский и Чувашский Вениамин: Некролог // Журн. Моск. патриархии. 1977. № 1.

Т. Л. Жавжарова

Стаття оновлена: 2005