КОПИЛЕ́НКО Олександр Іванович (19. 07(01. 08). 1900, м. Костян­тино­град Полтавської губернії, нині Кра­сно­град Харківської обл. — 01. 12. 1958, Київ) — письмен­ник. Член «Плу­гу», «Гарту», ВАПЛІТЕ. Закінчив Харківський ін­ститут народного утворе­н­ня (1925). Учителював. Від 1921 — редактор газет і журналів. Друкувався від 1920. Як письмен­ник дебютував оповіда­н­ням «Там, мабуть, краще», опубліковано 1922 у журналі «Плуг». Видав збірки оповідань «Кара-Круча» (1923), «Іменем українського народу» (1924), «Буйний хміль» (1925), де змалював воєн­ні дії 1918–21 в Україні та класову боротьбу. В опо­­ві­дан­ні «Твердий матеріал» (1928) описав зі­ткне­н­ня нового зі старим у сві­домості людей, порушив про­блеми мистецтва і революції. Темі індустріалізації присвячено роман «Народжується місто» (1932; усі — Харків). У творах пе­ріоду війни (уві­йшли до книг «До­пит», «Батько»; обидві — Уфа, 1942), «Мовча­н­ня», «Брати» (1943), «Не­втомне жит­тя» (1945; усі — Москва), «Хуртовина» («Українська література», 1943, № 7) роз­повів про жорсто­кість війни. У романах «Лейтенанти» (1947) і «Земля велика» (1957) роз­думував про від­будо­ву українського села. Писав також для ді­тей та юнацтва. У романах «Дуже добре» (1936), «Десятиклас­ники» (1938; усі — Київ) йдеть­ся про тогочасну українську школу. У збірках оповідань «Сенчині пригоди» (1926), «Друзі» (1928), «Шкідник» (1933), «Школярі», «Волікове не­щастя» (1935; усі — Харків), «Як вони поживають» (1948), «Подарунок» (1956; обидві — Київ), «Адмірал» («Барвінок», 1949, № 5) зображено почу­т­тя дружби і лю­бові до праці. У книгах «Комашня» (1932), «У лісі» (1934), «Школярі» (1935; усі — Харків; Одеса), «Хата хлопчика-мізинчика» (1946), «Со­нячний ранок» (1949; обидві — Київ) подав цікаві спо­стережен­ня за природою і формува­н­ням дитячої психіки. Автор пʼєс «Чому не гаснуть зорі» (1944), «Ви давно повернулися?» (1945; опубліковано у журналі «Дні­про», 1946, № 3). Твори К. пере­кладено російськими, німецькими, чеськими, сербськими, болгарськими та іншими мовами. Пере­клав твори Л. Касіля, В. Біанкі, Б. Житкова, А. Якобсона. 1972 знято фільм «Олександр Копиленко» (ведучий М. Костогриз). Імʼям К. на­звано вулицю у Києві (1960) та засновано літературну премію (1978), на його будинку встанов­лено меморіальну дошку (1959, скульп­­тор М. Вронський, архітектор І. Шмуль­сон).