Копиленко Олександр Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Копиленко Олександр Іванович

КОПИЛЕ́НКО Олександр Іванович (19. 07(01. 08). 1900, м. Костян­тиноград Полтав. губ., нині Кра­сноград Харків. обл. – 01. 12. 1958, Київ) – письменник. Чл. «Плу­гу», «Гарту», ВАПЛІТЕ. Закін. Харків. ІНО (1925). Учителював. Від 1921 – ред. газет і журналів. Друкувався від 1920. Як письменник дебютував оповіданням «Там, мабуть, краще», опубл. 1922 у ж. «Плуг». Видав зб. оповідань «Кара-Круча» (1923), «Іменем українського народу» (1924), «Буйний хміль» (1925), де змалював воєнні дії 1918–21 в Україні та клас. боротьбу. В опо­­віданні «Твердий матеріал» (1928) описав зіткнення нового зі старим у свідомості людей, порушив проблеми мист-ва і революції. Темі індустріалізації присвяч. роман «Народжується місто» (1932; усі – Харків). У творах пе­ріоду війни (увійшли до кн. «До­пит», «Батько»; обидві – Уфа, 1942), «Мовчання», «Брати» (1943), «Невтомне жит­тя» (1945; усі – Москва), «Хуртовина» («Українська література», 1943, № 7) розповів про жорсто­кість війни. У романах «Лейтенанти» (1947) і «Земля велика» (1957) роздумував про відбудо­ву укр. села. Писав також для ді­тей та юнацтва. У романах «Дуже добре» (1936), «Десятиклас­ники» (1938; усі – Київ) йдеть­ся про тогочасну укр. школу. У зб. оповідань «Сенчині пригоди» (1926), «Друзі» (1928), «Шкідник» (1933), «Школярі», «Волікове не­щастя» (1935; усі – Харків), «Як вони поживають» (1948), «Подарунок» (1956; обидві – Київ), «Адмірал» («Барвінок», 1949, № 5) зображено почуття дружби і лю­бові до праці. У кн. «Комашня» (1932), «У лісі» (1934), «Школярі» (1935; усі – Харків; Одеса), «Хата хлопчика-мізинчика» (1946), «Со­нячний ранок» (1949; обидві – Київ) подав цікаві спостережен­ня за природою і формуванням дит. психіки. Автор п’єс «Чому не гаснуть зорі» (1944), «Ви давно повернулися?» (1945; опубл. у ж. «Дніпро», 1946, № 3). Твори К. перекладено рос., нім., чес., серб., болг. та ін. мовами. Переклав твори Л. Касіля, В. Біанкі, Б. Житкова, А. Якобсона. 1972 знято фільм «Олександр Копиленко» (ведучий М. Костогриз). Ім’ям К. названо вулицю у Києві (1960) та засновано літ. премію (1978), на його будинку встанов­лено мемор. дошку (1959, скульп­­тор М. Вронський, арх. І. Шмуль­сон).

Тв.: Вибрані твори. 1953; 1980. Т. 1–2; Твори. 1961–62. Т. 1–4; усі – Київ.

Літ.: Свідер П. Олександр Копиленко. 1960; Килимник О. Олександр Копилен­ко. 1984; Мороз-Стрілець Т. «Нестрим­­ний сатирик». 1989; Копиленко Л. Про батька // Копиленко О. Буйний хміль. 1990; усі – Київ.

Г. Ф. Семенюк

Стаття оновлена: 2014