Верифікація
Визначення і загальна характеристика
ВЕРИФІКА́ЦІЯ (від лат. verus — істинний і …фікація) — методологічне поняття, що визначає процес встановлення істинності наукових положень у результаті їхньої емпіричної перевірки. Термін «верифікація» набув розповсюдження у зв’язку з концепцією мови науки в логічному емпіризмі, який формулює принцип верифікації, згідно з яким будь-яке науково осмислене положення можна звести до сукупності протокольних тверджень, що фіксують дані «чистого досвіду». Цей принцип, сформульований М. Шліком та Л. Вітґенштайном, набув розвитку у працях теоретиків Віденського гуртка. Згідно з ним висловлювання вважається осмисленим, якщо можна встановити його істинність чи хибність шляхом підтвердження або заперечення його змісту даними відчуттів. Принцип верифікації припускає можливість гіпотетико-логічної перевірки висловлювань, якщо не встановлюється їх істинність або хибність даними чуттєвих спостережень. Щоправда, було встановлено, що в структурі наукового знання немає і не може бути емпіричних тверджень, вільних від явної чи неявної теоретичної інтерпретації. Пряма перевірка тверджень, що формулює дані спостережень та експериментів, отримала назву неопосередкованої, прямої верифікації. Непряма верифікація — встановлення теоретичних та логічних відносин між опосередкованими, непрямим чином верифікованими твердженнями. Верифікації підлягають твердження, гіпотези, теорії. Аналіз умов та схем верифікації є предметом логіко-методологічних досліджень. Верифікація — результат багатопланових взаємовідносин між теоріями, що конкурують, та даними експериментальної перевірки.
Рекомендована література
Завантажити статтю
