Верифікація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Верифікація

ВЕРИФІКА́ЦІЯ (від лат. verus – істинний і …фікація) – методологічне поняття, що визначає процес встановлення істинності наукових положень у результаті їхньої емпіричної перевірки. Термін «В.» набув розповсюдження у зв’язку з концепцією мови науки у логіч. емпіризмі, який формулює принцип В., згідно з яким будь-яке науково осмислене положення можна звести до сукупності протокол. тверджень, які фіксують дані «чистого досвіду». Принцип В., сформульов. М. Шліком та Л. Вітґенштайном, набув розвитку у працях теоретиків Віден. гуртка. За принципом В., висловлювання вважається осмисленим, якщо можна встановити його істинність чи хибність шляхом підтвердження або заперечення його змісту даними відчуттів. Принцип В. припускає можливість гіпотетико-логіч. перевірки висловлювань, якщо не встановлюється їх істинність або хибність даними чуттєвих спостережень. Проте, було встановлено, що в структурі наук. знання немає і не може бути емпірич. тверджень, вільних від явної чи неявної теор. інтерпретації. Пряма перевірка тверджень, що формулює дані спостережень та експериментів, отримала назву неопосередкованої, прямої В. Непряма В. – встановлення теор. та логіч. відносин між опосередков., непрямим чином верифіков. твердженнями. В. підлягають твердження, гіпотези, теорії. Аналіз умов та схем В. є предметом логіко-методол. досліджень. В. – результат багатопланових взаємовідносин між конкуруючими теоріями та даними експерим. перевірки.

Літ.: Соловьев Э. Ю. Критико-верификационная функция философии // Филос. сознание: Драматизм обновления. Москва, 1991; Крымский С. Б. и др. Верификация социального прогнозирования: Методол. аспект. К., 1992; Рожнов О. М. Аналіз методів специфікації та верифікації компонентів розподілених застосувань // Проблемы программирования: Сб. науч. тр. К., 1998. № 4.

І. М. Грабовська

Стаття оновлена: 2005