Верна Петро Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Верна Петро Петрович

ВЕ́РНА Петро Петрович (24. 12. 1876(05. 01. 1877), х. Гора Переяслав. пов. Полтав. губ., нині село Бориспіл. р-ну Київ. обл. – 04. 04. 1966, м. Бориспіль Київ. обл.) – майстер художнього різьблення на дереві. Засл. майстер нар. творчості УРСР (1964). Чл. СХУ (1938). Навч. на курсах при Київ. худож. ін-ті (1936). Автор круглих скульптур, багатофігур. композицій та барельєфів. Учасник худож. виставок від 1912. Персон. – у Києві (1957). У своїх творах застосовував нар. прийоми пластики й виражал. засоби. Інтерпретував образи Т. Шевченка, літ. сюжети, етногр. сцени і типи укр. народу. Від передачі іконогр. типів (1910–20-і рр.) перейшов до психологічно вираз. образів (1930–40-і рр.); своєрідно трактував образи кобзарів, козаків, селян. Осн. тема творчості – шевченкіана. Роботи зберігаються у МУНДМ, Нац. музеї Т. Шевченка.

Тв.: портрети – Т. Шевченка (1911, 1914, 1927, 1939, 1942, 1947, 1951), «Шевченко з кобзою» (1920-і рр.), М. Гоголя (1912, барельєф), В. Леніна (1922, 1926, 1950), «Автопортрет» (1924), дружини (1925), О. Пушкіна, М. Щорса (обидва – 1936), І. Котляревського (1950); серія чорнил. приборів зі скульптурами сіячів, женців і городниць (кін. 1920-х рр., різьблення); композиції – «На панщині пшеницю жала» (1913), «Катерина» (1928), «Мені тринадцятий минало» (1939, 1947, 1949, 1954), «Перебендя» (1947, 1949); іл. до творів – «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя («Коваль Вакула на Чорті», 1941, 1947), до поеми І. Котляревського «Енеїда» (1948); темат. композиції з життя укр. народу: «Тарас Бульба із синами» (1913), «Запорожець запалює люльку» (1925), «Слухають кобзаря» (1920-і рр., 1933), «Розподіл трудоднів у колгоспі» (1935), «Сіяч», «Жнець» (обидві – 1936), «Щедре літо» (1938), «Освіта» (1939), «Прогнали німців» (1945), «Дівчина біля криниці», «Озеленимо шляхи» (обидві – 1949).

Літ.: Дубов І. Петро Вірна – народний художник // Глобус. 1926. № 20; Променицький К. К. Петро Петрович Верна. К., 1958; Ротач П. Листи П. Верни до Миколи Колєнова // НТЕ. 1991. № 6.

В. М. Ханко

Стаття оновлена: 2005