Версальський мирний договір - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Версальський мирний договір

ВЕРСА́ЛЬСЬКИЙ МИ́РНИЙ ДО́ГОВІР – міжнародна угода, яка офіційно завершила Першу світову війну. Укладений 28 червня 1919 у Версал. палаці побл. Парижа між Антантою і країнами, що приєдналися до неї, з одного боку, і Німеччиною – з іншого. Умови договору були вироблені Париз. мирною конф., яка працювала (з перервами) від 18 січня 1919 до 21 січня 1920. У дебатах брали участь представники 32-х офіц. запрошених країн. Вперше в історії дипломатії переможені держави не брали участі в переговорах. Текст В. м. д., що складався з 440 статей, розміщених у 15 частинах, розробили делегації Франції, Великої Британії, США, Італії та Японії. Першу частину договору становив статут Ліги Націй, який, на пропозицію Т.-В. Вільсона, ставав невід’єм. частиною всіх наступ. мирних договорів, укладених між переможцями і переможеними. Для упр. колиш. колоніями Німеччини у межах Ліги Націй запроваджено мандатну систему, для прийняття рішень з міжнар. спорів – створ. Постійну палату міжнар. правосуддя, з метою поліпшення умов праці в усіх країнах – Міжнар. орг-цію праці. В. м. д. і наступні мирні договори – Сен-Жермен. 1919 (з Австрією), Ньойський 1919 (з Болгарією), Тріанон. 1920 (з Угорщиною), Севр. 1920 (з Туреччиною) – призвели до переділу державами-переможницями територій Німеччини та її союзників, істот. обмеження їх прав у політ., екон., військ. й ін. сферах. Німеччина була позбавлена усіх колоній і 1/8 території з 7-мільйон. населенням, зокрема до Франції відійшли загарбані у 1871 Ельзас і Лотаринґія, Бельгії – округи Морене, Ейпен і Мальмеді, Данії – пн. частина Шлезвіґа, Італії – Пд. Тіроль, Істрія та смуга Адріатич. узбережжя. Нім. армія, чисельністю не більш ніж 100 тис. добровольців, повинна була використовуватись виключно для підтримання порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати важку артилерію, танки, військ. і мор. авіацію, підводні човни, авіаносці. Військ. вироб-во перебувало під суворим контролем переможців. Лівий берег Рейну та 50-кілометрова смуга правого, острів Гельґоланд і Кільський канал підлягали ремілітаризації. В. м. д. визнав Німеччину та її союзників гол. винуватцями розв’язання 1-ї світ. війни. До 21 травня 1921 Німеччина була зобов’язана виплатити переможцям 20 млрд марок (заг. претензії становили 132 млрд марок). Всі міжнар. акти, пов’язані з діями Німеччини на Сході у 1918, зокрема і Брестський мирний договір, скасовувались. З В. м. д. безпосередньо пов’язане й виникнення нових держав: Албанія дістала статус незалежної; як суверенні країни постали Польща, Чехо-Словаччина, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва; із Сербії та Чорногорії і частини тер. колиш. Австро-Угорщини утворилось Королівство сербів, хорватів та словенців (від 1929 – Югославія).

Хоча т. зв. «рос. питання» було одним із головних на Париз. мирній конф., сподівання Директорії УНР та кер-ва ЗУНР на підтримку Антантою ідеї незалежності України виявились марними, як і зусилля представників УНР та ЗУНР у Парижі А. Марголіна та В. Панейка. Лише британ. делегація, очолювана Д. Ллойд-Джорджем, виступила проти анексії укр. земель Польщею. Рішення конф. стали згубними не лише для укр. нац.-визв. руху, а й для розбудови укр. державності взагалі, оскільки саме вона санкціонувала загарбання Румунією Пн. Буковини і Бессарабії, Чехо-Словаччиною – Закарпаття, Польщею – Сх. Галичини і Зх. Волині, відкрито знехтувавши закон. правами українців.

Літ.: Версальский мирный договор. Москва, 1925; A. Sharp. The Versailles Settlement: Peacemaking in Paris, 1919. New York, 1991; Нариси з історії дипломатії України. К., 2001.

В. П. Капелюшний

Стаття оновлена: 2005