Верховинець Василь Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Верховинець Василь Миколайович

ВЕРХОВИ́НЕЦЬ Василь Миколайович (справж. – Костів; 05. 01. 1880, с. Старий Мізунь, нині Долин. р-ну Івано-Фр. обл. – 11. 04. 1938, Київ) – композитор, диригент, хореограф, хормейстер, педагог. Держ. нагороди СРСР. Брат О. Верховинця, чоловік Є. Долі, батько Я. Верховинця. Закін. Самбір. учит. семінарію (нині Львів. обл., 1899) та Муз.-драм. школу ім. М. Лисенка у Києві (1908; викл. Г. Любомирський). 1900–01 і 1904–06 – актор, співак (лірико-драм. тенор), хормейстер Руського нар. театру при львів. т-ві «Руська бесіда»; 1906–15 – актор, хормейстер, хореограф і диригент Театру М. Садовського у Києві; 1915–17 – диригент, хореограф і хормейстер Т-ва укр. артистів під кер-вом І. Мар’яненка з участю М. Заньковецької та П. Саксаганського у Києві. 1918–20 і 1923–24 – викл. Муз.-драм. ін-ту (Київ); 1920–23 і 1924–32 – зав. каф. мист-ва Полтав. ІНО (1930–33 – Ін-т соц. виховання), водночас 1927–28 – викл. Харків. муз.-драм. ін-ту. 1924– 32 – кер. (разом з Ф. Попадичем та О. Свєшниковим) Полтав. окруж. хор. капели, 1927 – організатор і диригент Харків. окруж. показової хор. капели «Чумак», 1929 – один із фундаторів і балетмейстер Харків. театру муз. комедії, 1930–37 – засн. (разом з Є. Долею) і кер. Жін. хор. театраліз. ансамблю («Жінхоранс»). Досліджував проблеми укр. фольклору. 1912 здійснив повний запис весіл. обряду в с. Шпичинці Сквир. пов. Київ. губ., до якого увійшли 140 весіл. пісень і 70 мелодій (опубл. із назвою «Українське весілля» в «Укр. етногр. збірнику», К., 1914, т. 1). Фрагменти «Українського весілля» були використані в побут. п’єсах Театру М. Садовського, Т-ва укр. артистів, у концерт. репертуарі «Жінхорансу», у к/ф «Коліївщина» (1993, реж. І. Кавалерідзе, Одес. кіностудія). В. – автор наук. праці «Теорія українського народного танка» (К., 1919; П., 1920), у якій вперше систематизував й узагальнив досягнення укр. нації в галузі нар.-танц. мист-ва, зокрема розробив оригін. методику запису хореогр. матеріалу; описав 41 танц. рух, а також його численні комбінації; теоретично обґрунтував можливості і необхідність створення укр. класич. балету на основі укр. танц. фольклору. В. – основоположник хореогр. школи нар. танцю України і всієї укр. діаспори. Серед прихильників і послідовників цієї школи – П. Вірський, Г. Березова, В. Вронський, Н. Скорульська, Л. Чернишова, В. Авраменко. Уклав зб. «Весняночка» (Х., 1925; 1927), до якої увійшли нар. ігри з піснями і танцями для дітей дошкіл. і молодшого шкіл. віку. У «Весняночці» вміщено 210 нар. ігор та 226 пісень і мелодій, серед яких – твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, фольклорні записи К. Квітки, С. Титаренка, а також власні пісні. В. створив багато романсів і солоспівів на сл. Лесі Українки, І. Франка, Олександра Олеся, М. Рильського, а також низку хор. творів («Більше надії, брати», «Грими, грими, могутня пісне», «На стрімчастих скелях», «Ми дзвіночки», «Весна»). Написав музику до п’єси «Богдан Хмельницький» М. Старицького; здійснив аранжування багатьох укр. нар. пісень та пісень патріот. тематики («За Україну» Я. Ярославенка, «Шалійте, шалійте, скажені кати» А. Вахнянина); зібрав і записав 300 укр. нар. пісень. 1931 разом з В. Литвиненком поставив на сцені Харків. театру опери та балету 1-й укр. нац. класич. балет «Пан Каньовський» М. Вериківського; 1935 разом з Л. Жуковим поставив на власну музику «Триколінний гопак» (1-а премія на Міжнар. фестивалі нар. танцю у Лондоні). Репрес. 1937. Розстріляний 1938. Реабіліт. 1958 (посмертно). 1966 на фасаді Полтав. пед. ін-ту встановлено мемор. дошку В. (поновлено 1988, скульптор В. Білоус). 1988 у рідному селі В. встановлено пам’ятну стелу на його честь (скульптор В. Лендьєл). У Полтаві, Києві і рідному селі ім’ям В. названо вулиці. 1997, 2000, 2002 проведені обл. конкурси хореогр. мініатюр «Осінні фантазії» ім. В. (започатк. Херсон. обл. центром нар. творчості). Від 2003 ці конкурси проводяться з назвою «Верховинця степова криниця».

Літ.: Золочевський В. Н. Українська народна музика у творчості В. М. Верховинця // НТЕ. 1960. № 3; Василько В. Микола Садовський та його театр. К., 1962; Верховинець Я. Митець і вихователь: [Про укр. композитора В. М. Верховинця. 1880–1938] // Мистецтво. 1968. № 4; Гуменюк А. І. Хореографічна діяльність В. М. Верховинця // НТЕ. 1980. № 1; Дзюба Г. А. Фольклористична діяльність В. М. Верховинця // Там само. 1985. № 1; Верховинець Я. Відродження школи народного танцю Василя Верховинця // Там само. 1992. № 1; Верховинець Я., Сівкович М. Як виник і був заборонений «Лондонський гопак» // Там само. 1993. № 4; Верховинець Я. В. М. Верховинець – хореограф // Зб. наук. праць Полтав. пед. ін-ту. П., 1999; Рутковська О. Дивосвіт Василя Верховинця, або Репресовані танці // КіЖ. 2002, 24 квіт.

Я. В. Верховинець

Стаття оновлена: 2005