Верховинка Леся - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Верховинка Леся

ВЕРХОВИ́НКА Леся (справж. – Лагодинська-Кучковська Ярослава-Олександра Миколаївна; 03. 04. 1903, м. Делятин, нині смт Надвірнян. р-ну Івано-Фр. обл. – 21. 02. 1936, там само) – письменниця, драматург. Дочка М. Лагодинського. Д-р медицини. Закін. Станіслав. учител. семінарію (нині Івано-Франківськ), Віден. ун-т. Жила з родиною у Відні, від 1935 – у Делятині. Писала поезію, прозу та драм. твори. Авторка п’єс для дітей «Іменини Влодка» (Л., 1922) і «Стріча в лісі»; оповідань з життя гуцулів («Старе лихо» // «Нова Україна», 1923, № 5; «Вечерниці» // «Нова хата», 1925, № 1; «Невістка» // «Нові шляхи», 1929, т. 4; «На полонині» // там само, 1932, т. 7) та міської бідноти («Дівчинка з лялькою», 1927), про визв. змагання українців («То Ісусик їм допоміг» // «Молода Україна», 1922; «Їх доля» // «Укр. скиталєць», 1923, № 4; «Сіра книжечка» // там само, 1925, № 5); нарисів («Казка минулих літ» // «Нова Україна», 1923, № 7–8; «Пробудження» // «Нова Хата», 1930, № 1; «З нового Відня» // там само, 1932, № 3). Написала дослідж. «Жінка в творах Франка» (1925). Окремі твори В. опубл. в «Антології західно-української малої прози 20–30-х рр.» (Ів.-Ф., 2002). В. – майстриня живописання словом. Розкривала психологію люд. характерів, суть подій через напруж. діалоги, внутр. мовлення, деталь портрета, міміку, жести, «олюднену» природу, експресивну та метафоричну мову з гуцул. діалектом. Продовжила літ. традиції В. Стефаника, Марка Черемшини.

Літ.: Старе й нове в сучасній українській літературі // І. Франко. Зібр. тв.: У 50 т. Т. 35. К., 1982; Клапчук В. Леся Верховинка // Народна Воля. 1996, 12 черв.; Табачин Л. Майстер живописання словом // Перевал. Ів.-Ф., 1998.

П. І. Арсенич

Стаття оновлена: 2005