ВЕРЬО́ВКА Григорій Гурі­йович (13(25). 12. 1895, м. Березна, нині смт Чернігівської обл. — 21. 10. 1964, Київ) — хоровий диригент, композитор, музично-громадський діяч, педагог. Чоловік Е. Скрипчинської. Народний артист УРСР (1960). Професор (1947). Сталінcька премія (1948), Державна премія України імені Тараса Шевченка (1968, посмертно). На­вчався у Музично-драматичному ін­ституті у Києві (1918–22; клас теорії і композиції Б. Яворського; закінчив екс­терном 1933 клас диригува­н­ня О. Орлова). Від 1919 — керівник самодіяльних робітничих хорів (один з них 1921 обʼ­єд­нано з хором П. Тичини в капелу-студію ім. М. Леонтовича), 1935–41 — капели заводу «Більшовик» (Київ), 1941–43 — жіночого ансамблю Будинку Червоної армії (Уфа). Водночас викладав у на­вчальних закладах Києва: 1919–23 — Народної консерваторії, 1923–27 — Музично-драматичному ін­ституті, 1925–31 — 5-й Музичній професійній школі (був також її директор), 1931–34 — Музично-театральному технікумі, 1934–41, 1943–64 — Консерваторії (1945–53 — завідувач кафедри хорового диригува­н­ня); 1941– 43 — у Башкирському від­ділен­ні Московської консерваторії. Серед учнів — А. Бобир, Л. Венедиктов, В. Колесник, Г. Куляба, П. Муравський, Г. Таранченко. 1948–52 — голова правлі­н­ня СКУ. Організатор (1943), художній керівник і головний диригент (до 1964) Українського народного хору (від 1965 — його імені), з яким повʼязані найвищі творчі здобутки Верьовки як диригента і композитора. Хор ре­презентував українське мистецтво в містах СРСР, Румунії (1952, 1956), Польщі (1953), Фінляндії (1954), Бельгії та Люксембурґу (1958), Німеч­чини (1959), Югославії (1962). Автор понад 200 творів різних жанрів, органічно повʼязаних з українським національним мелосом. Серед них — «Пʼять народних пісень» (1929) та «Вулична ін­ститутермедія» для симфонічного оркестру (1930), соната для скрипки та фортепіано (1932), музика до драми «Назар Стодоля» Т. Шевченка (1941), романси на вірші Т. Шевченка, І. Франка, М. Рильського, О. Туманяна. Значне місце в його музичній спадщині  посідають масові пісні, зокрема «Ой чого ти, земле, молодіти стала» (слова народні, 1936), «Клятва» (слова М. Бажана, 1942), «Шахтарочка» (слова С. Воскрекасенка, 1955). Створив числен­ні хорові обробки українських, російських, польських та ін. народних пісень. Написав низку статей, присвячених про­блемам роз­витку музичного мистецтва, зокрема диригуван­ню, творчості М. Леонтовича. 1970 в Києві на будинку, в якому він жив, від­крито меморіальну дошку (вул. Л. Толстого, № 5, скульптор Е. Фрідман), на батьківщині Верьовки йому встановлено памʼятник.