Весна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Весна

«ВЕСНА́» – політична справа. Сфабрикована у ході розпочатих 1929 «чисток» команд. складу Червоної армії, під час яких співроб. ОГПУ «викрили» низку контррев. орг-цій та угруповань серед молодшого, середнього і навіть старшого начальниц. складу. У жовтні 1929 були розстріляні фахівці, що зробили знач. внесок у розвиток оборон. пром-сті СРСР – М. Шульга, В. Михайлов, М. Височанський, В. Деханов, В. Димман та ін. Протягом 1929–30 з армії звільнено 16 695 військовослужбовців, оголошено про ліквідацію 594-х контррев. орг-цій та угруповань, заарешт. 2603 особи. У 1-й пол. 1930 особливі відділи ОГПУ СРСР заарештували 106 осіб начальниц. складу, що, як відзначалося в наказі ОГПУ СРСР від 9 серпня 1930 «Про боротьбу з контрреволюцією та шпигунством в частинах Червоної Армії», очолювали контррев. групи та орг-ції. Абсолютну більшість карних справ заведено на підставі не підкріплених ін. матеріалами та ретельно не перевірених донесень таєм. агентів й інформаторів. Розпочаті «чистки» пов’язані з проведенням колективізації, «розкуркуленням» та масовими депортаціями населення, що викликало невдоволення червоноармійців – вихідців із селян. Водночас парт.-держ. кер-во СРСР вирішило завдати превентив. удару по колиш. офіцерах царської армії, які від 1918 перебували на службі у більшовиків. Перші арешти у справі, що отримала назву «В.», пройшли восени–взимку 1930– 31 у Ленінграді (нині С.-Петербург) і Москві. Паралельно розпочалися арешти на периферії, зокрема військ. викладачів у Києві, Харкові, Полтаві, Житомирі, Одесі. Керівником «заколотників» в Україні був оголошений колиш. генерал, один із організаторів перемоги більшовиків у громадян. війні (останній командувач Сх. фронту і гол. військ. радник командувача Пд. фронтом М. Фрунзе), гол. інспектор вищих навч. закладів Київ. військ. округу В. Ольдерогге, звинувачений у підготовці всеукр. зброй. повстання. Використовуючи методи тиску і шатажу, працівники ОГПУ СРСР і ГПУ УСРР вибивали із заарештованих зізнання у тому, що військ. фахівці з 14-ти регіонів України мали на меті виступити проти правлячого режиму в союзі із повсталими селянами, на бік яких, зокрема, повинна була перейти 44-а стрілец. дивізія під командуванням Я. Штромбаха (постановою ОГПУ СРСР від 20 травня 1931 засудж. до розстрілу). Стверджувалось, що представники укр. територіал. дивізій та викладачі Школи червоних старшин у Харкові нібито планували організувати на базі контррев. військ. частин селян. армію. Їх звинувачували також у шкідництві в залізнич., інж., мед. і вет. сферах. Із самого початку кер-во ОГПУ СРСР і ГПУ УСРР не могло поєднати всі свідчення заарештованих в єдину версію заколоту військових, тому на різних стадіях слідства обвинуваченим приписували участь у різних структурах (військ. орг-ція у Червоній армії, контррев. диверсійно-повстан. орг-ція, білогвардій. контррев. орг-ція, київ. військ.-офіцер. контррев. орг-ція тощо). «Викриття» згаданих та ін. структур проходило в рамках операції під назвою «В.», оскільки змовники нібито очікували навесні 1931 інтервенцію Антанти. Заг. чисельність осіб, засудж. до страти і різних термінів ув’язнення у справі «В.», не встановлено. У Держ. архіві СБУ в Києві зберігаються справи на 3496 осіб, заарешт. у Москві та Харкові. Крім того, бл. 700 колиш. офіцерів засуджено в Ленінграді.

Найактивнішими реалізаторами справи «В.» були голова ОГПУ СРСР В. Менжинський, його заст. Г. Ягода і голова ГПУ УСРР В. Балицький. Ще 1931 з різкою критикою операції «В.» виступили керівні працівники ОГПУ СРСР: заст. голови С. Мессінг, нач. секретно-оператив. упр. Ю. Євдокимов, нач. особливого відділу Я. Ольський та повпред ОГПУ СРСР по Моск. обл. Л. Бєльський. Вони вважали справу надуманою і висловлювали недовіру до свідчень заарештованих. Однак В. Менжинський та Г. Ягода зуміли подати це як групову боротьбу проти кер-ва ОГПУ, внаслідок чого критики «В.» були звільнені з посад. 6 серпня 1931 Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову про зміни у складі ОГПУ та перехід деяких членів Колегії ОГПУ СРСР на ін. роботу. Того самого дня Й. Сталін підписав роз’яснювал. листа, у якому ця постанова мотивувалась тим, що звільнені вели «нетерпиму» боротьбу проти кер-ва ОГПУ і розповсюджували ворожі чутки. У 1936–38 більшість чекістів, причетних до фабрикації справи «В.», було знищено. Реабілітацію осіб, які проходили по цій справі, розпочато у серед. 1950-х рр.

Літ.: Шрейдер М. НКВД изнутри. Записки чекиста. Москва, 1995; Гриневич Л. Військове будівництво в Радянській Україні (1917 – початок 30-х років ХХ ст.) // Історія укр. війська (1917– 1995). Л., 1996; Кокурин А., Петров Н. ОГПУ (1929–1934) // Свободная мысль. 1998. № 7; Тинченко Я. Голгофа русского офицерства в СССР. Москва, 2000; Шевченко С. Київська «Весна» у Біломор’ї // Столиця. 2004. № 22.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2005