Ветеринарна радіобіологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ветеринарна радіобіологія

ВЕТЕРИНА́РНА РАДІОБІОЛО́ГІЯ – науковий напрям, розділ радіобіології, що вивчає вплив іонізуючих випромінювань на свійських тварин. В. р. займається визначенням рівня чутливості тварин до різних типів іонізуючих випромінювань; вивченням проявів біол. реакцій, насамперед патол. процесів в організмі тварин, на дію випромінювань; розробленням засобів профілактики і лікування тварин з радіац. ураженнями; дослідженням закономірностей міграції радіоактив. речовин харч. ланцюгами та особливостей дії на організм тварин інкорпорованих радіонуклідів; проведенням радіометрич. вет.-сан. контролю за с.-г. та мислив. продукцією; орг-цією диспансеризації вет. обробки та забою тварин, опромінених іонізуючою радіацією чи забруднених радіоактив. речовинами; розробленням заходів щодо ведення кормовиробництва, тваринництва та звірівництва в умовах радіонуклід. забруднення місцевості з метою зниження надходження радіонуклідів у їх продукцію; застосуванням іонізуючих випромінювань у тваринництві та практиці вет. медицини.

Початки В. р. сягають часів зародження заг. радіобіології, оскільки експерименти з опроміненням тварин, серед них і свійських, іонізуючою радіацією проводилися від часу відкриття рентґенів. променів та явища природ. радіоактивності. Як самост. напрям науки В. р. сформувалась після 2-ї світ. війни, коли зі створенням ядер. зброї та атом. енергетики виникла реал. небезпека масового радіац. ураження продуктив. тварин. У колиш. СРСР наук. дослідження з В. р. були зосереджені переважно у наук. установах РФ (Ін-т біофізики МОЗ, Н.-д. ін-ти с.-г. радіології та агроекології, експерим. ветеринарії, вет. санітарії та екології Рос. академії с.-г. наук, Моск. академія вет. медицини та біотехнології, С.-Петербур. і Казан. вет. ін-ти тощо). В Україні, гол. чином після Чорнобил. катастрофи 1986, – у новостворених Укр. НДІ с.-г. радіології Нац. аграр. ун-ту, Чорнобил. екол. центрі Мін-ва з надзвичай. ситуацій, відповід. відділах Ін-тів агроекології та біотехнології, с. госп-ва Полісся, вет. медицини, експерим. ветеринарії УААН, на окремих каф. Нац. аграр. ун-ту (Київ), Держ. агроекол. ун-ті (Житомир) та ін. До цього в Україні радіобіол. та радіоекол. дослідження з тваринами, зокрема і свійськими, систематично проводились в Ін-тах мед. радіології МОЗ, онкології АМН, фізіології НАНУ, експерим. патології, онкології та радіобіології НАНУ, Київ. та Дніпроп. ун-тах тощо. Укр. науковці отримали експерим. дані про високу радіочутливість ссавців, особливості метаболізму природ. та штуч. радіонуклідів у тварин. організмі. Нині В. р. має дані про радіочутливість більшості видів тварин, серед них і свійських. Проте навіть у межах одного виду можливе значне її варіювання. У тварин, як і у людини, за важкістю захворювання розрізняють 4 ступ. гострої форми променевої хвороби: легку, яка, напр., у свиней виникає при дозах гамма-опромінення 1– 2 Гр, середньої тяжкості – 2– 4 Гр, тяжку – 4–6 і дуже тяжку – вище 6–8 Гр. Для більш радіочутливих тварин, напр., для великої рогатої худоби, ці форми променевої хвороби спостерігаються в діапазоні доз, зміщених у бік менших величин; для більш радіостійких, напр., кролів, навпаки – у бік більших величин. Хронічна форма променевої хвороби, у якій за тяжкістю виділяють 3 ступ. – легку, середню і тяжку, у великої рогатої худоби розвивається після однораз. введення радіоактив. продуктів поділу 10-год. віку з питомою активністю (1–2)·1011 Бк на дорослу тварину, чи 131I активністю (1– 2)·109 Бк/кг маси тварини, або ж перорального надходження 90Sr активністю (7–8)·106 Бк/кг маси тварини протягом 8 років. Відповідно для більш радіочутливих та радіостійких видів тварин ці концентрації радіоактив. речовин можуть зменшуватися або збільшуватися. На відміну від людини, при лікуванні променевої хвороби у тварин орієнтуються лише на отриману дозу опромінення і можливий кінець хвороби. Якщо прогнозується дуже тяжкий, а нерідко й тяжкий ступінь хвороби, то лікувати таку тварину з екон. точки зору недоцільно. Укр. науковцями нагромаджено значні експерим. дані щодо особливостей надходження окремих природ. та штуч. радіонуклідів в організм тварин з довкілля, їх біол. дії та переходу в продукцію тваринництва. Вивчено залежність між інтенсивністю радіоактив. опадів з атмосфери і вмістом радіонуклідів у ґрунтах і рослинах та їх кількістю у молоці, м’ясі та ін. продукції. Така інформація має важл. значення для оцінки кількісних покажчиків переходу радіоактив. речовин у раціон населення, що мешкає в умовах підвищеного радіац. навантаження, коли внутр. опромінення за рахунок продуктів харчування тварин. походження може складати до 80–95 % від дози заг. опромінення людини. Саме тому важл. сферою В. р. є радіац. експертиза об’єктів вет. нагляду і контролю – складова заг. вет.-сан. експертизи.

Значно збагатила свій досвід вітчизн. В. р. під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986 та у наступні роки. Отримано знач. аналіт. матеріал з дії зовн. і внутр. опромінення на с.-г. тварин різних видів, що дало підстави оцінити окремі соматичні радіобіол. ефекти, включаючи продуктивність, відтворення, якість продукції; ймовірність прояву віддалених стохастич. ефектів, серед них тривалість життя, генет. наслідки тощо. Розроблено заходи радіозахис. дії, які дозволяють в умовах певних рівнів радіонуклід. забруднення с.-г. угідь отримувати продукцію тваринництва, що відповідає вимогам допустимих рівнів їх вмісту. Однак усі ці здобуті результати щодо оцінок можливих втрат продуктив. тварин і продукції тваринництва на забруднених радіонуклідами територіях внаслідок великомасштаб. ядер. аварій і донині носять приблизний характер, оскільки В. р. ще не має достатньої кількості експерим. даних щодо особливостей хроніч. зовн. і внутр. опромінення тварин іонізуючою радіацією. До кінця не вирішено проблему небезпеки короткоживучих радіоактив. ізотопів йоду для с.-г. тварин, особливо жуйних видів, в умовах утримання на пасовищах, у ранні періоди випадання продуктів ядер. поділу, забруднення цими ізотопами продукції тваринництва (зокрема молока). Недостатнім є досвід вивчення впливу мас. опромінення тварин і радіонуклід. забруднення великих територій на епізоотичну ситуацію.

Окремим розділом В. р. є розроблення і впровадження у ветеринарії, тваринництві та суміжних з ними напрямах господарювання радіац.-біол. технологій, засобів приклад. застосування іонізуючих випромінювань, напр., для стимуляції росту та розвитку тварин з метою підвищення їх продуктивності (опромінення у малих дозах курячих яєць, курчат, поросят, ягнят, риб’ячої ікри тощо), у селекції тварин (радіац. мутагенез), для боротьби з комахами-переносниками хвороб тварин (радіац. стерилізація комах), дезінсекції та дезінфекції сировини тварин. походження – вовни, хутра, пуху, шкури, стерилізації хірург. інструментів, мед. матеріалів, фармакол. препаратів. Особл. значення в останні роки набуває застосування випромінювань для продовження строків зберігання продуктів харчування тварин. походження (радіац. пастеризація та консервація). Рентґенів. випромінювання і радіоактивні ізотопи використовують для діагностики багатьох захворювань тварин, їх лікування, у наук. дослідженнях з вет. медицини.

На ф-тах вет. медицини вищих с.-г., а також спеціалізов. вет. і зоовет. навч. закладів України курс В. р. викладають від кінця 50-х рр. 20 ст. І хоча раніше спрямованість його традиційно мала дещо інший, ніж тепер, характер (мед. радіологія, практ. рентґенодіагностика, метод радіоактив. ізотопів, радіац.-біол. технології), важко переоцінити значення того, що під час Чорнобил. катастрофи серед спеціалістів-аграріїв виявилась когорта фахівців з достатнім рівнем знань у галузі радіобіології. Саме з них тоді сформувалося і склалося осердя фахівців у галузі В. р., вет. лікарів-радіологів, які одними з перших розпочали ліквідацію наслідків аварії у аграр. секторі.

Літ.: Воккен Г. Г. Радиобиология: Учеб. для вет. ф-тов. Москва, 1967; Радиобиология и радиоэкология сельскохозяйственных животных. Москва, 1973; Корнеев Н. А., Сироткин А. Н. Основы радиоэкологии сельскохозяйственных животных. Москва, 1987; Пристер Б. С., Лощилов Н. А. и др. Основы сельскохозяйственной радиологии. К., 1991; Проблемы сельскохозяйственной радиологии: Сб. науч. тр. Укр. НИИ с.-х. радиологии. К., 1991–93, 1996. Вып. 1–4; Сельскохозяйственная радиоэкология. Москва, 1992; Бударков В. А., Киршин В. А., Антоненко А. Е. Радиобиологический справочник (для вет. специалистов). Минск, 1992; Гудков І. М., Ткаченко Г. М. Основи сільськогосподарської радіобіології і радіоекології. К., 1993; Ведення сільського господарства в умовах радіоактивного забруднення території України внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС на період 1999– 2002 рр. К., 1998; Белов А. Д., Киршин В. А. и др. Радиобиология: Учеб. для вет. ф-тов. Москва, 1999; Пристер Б. С. Последствия аварии на Чернобыльской АЭС для сельского хозяйства Украины. К., 1999; Гудков І. М., Віннічук М. М. Сільськогосподарська радіобіологія: Навч. посіб. Ж., 2003; Ярмоненко С. П., Вайнсон А. А. Радиобиология человека и животных: Учеб. Москва, 2004.

І. М. Гудков

Стаття оновлена: 2005