Копиця Маріанна Давидівна

КОПИ́ЦЯ Маріанна Давидівна (15. 04. 1947, Київ) – музикознавець, пе­дагог. Дочка Д. Копиці, дружина Івана, мати Кирила Карабиців. Д-р мистецтвознавства (2009), проф. (2008). Чл. НСКУ (1978). Закін. Київ. консерваторію (1971; кл. Л. Єфремової) та аспірантуру при ній (1974), де й викладає від 1975 (нині Нац. муз. академія України): від 2004 – проф. каф. укр. музики. Очолювала прес-групи нац. конкурсів і фес­тивалів, зокрема «Київ-музик-фесту» (1990–2006). Наук. дослідження: укр. музика, зокрема твор­чість Б. Лятошинського; муз. куль­турологія; джерелознавство; муз. менеджмент; муз. епістологія. Організаторка шкіл виконав. май­стерності у м. Ворзель (Київ. обл., 1997–99). Розробила автор. кур­си із сучас. музики, муз. критики, історії музики 20 ст. (Сх. Європа), муз. культури укр. діаспори. Ініціаторка публікації та авторка про­екту зб. «Давид Копиця – ми­тець і громадянин» (К., 2006). К. – упорядниця і авторка вступ. ста­тей до низки збірників, присвяч. творчості І. Карабиця, Ю. Мейтуса, М. Скорика, Д. Шостаковича. Найвагомішою у цьому рус­лі стала праця «Борис Лятошин­ський. Епістолярна спадщина» (т. 1, К., 2002). Спів­працює з Укр. радіо і телебаченням, зокрема підготувала низку передач з різ­них питань укр. муз. мист-ва. Се­ред учнів – О. Берегова, О. Галу­зевська, О. Гармель, Ю. Гожик, Д. Каневська, І. Савчук.

Пр.: Симфонії Б. М. Лятошинського: Епоха, колізії, драматургія. 1990; Твор­чість М. Скорика в дзеркалі сучасності // М. Скорик: Наук. вісн. Нац. муз. академії України. 2000. Вип. 10; Гмиря і Шостакович. 2006 (спів­авт.); Драматургічні колізії симфоній Бориса Лятошинського: Навч.-метод. посіб. 2007; Епістологія в лабіринтах музичної істо­рії. 2008; Діяльність Р. М. Ґлієра в Києві: джерел. аспект // Часопис Нац. муз. ака­демії України. 2011. № 2 (усі – Київ).

Літ.: Бахарева Т. История любви // Факты. 2002, 28 фев.; Савчук І. Листи з небуття // Хрещатик. 2002, 8 жовт.; Степанченко Г. Борис Лятошинський. Доля в листах // ДТ. 2002, 19 жовт.; Пальцевич Ю. У вирі творчого життя // Музика. 2007. № 5.

Г. В. Степанченко