Веян Андріс - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Веян Андріс

ВЕ́ЯН Андріс (Vējāns Andris; справж. – Kalnč Donats; Калнач Донат; 20. 04. 1927, волость Нірза, нині Латвія) – латиський поет. Закін. Ризький пед. ін-т (1950). Автор поет. зб. «Jaunībe» («Молодість», 1953), «Saule kāpj okugstāk» («Сонце піднімається вище»), «Skola apaks ereras» («Школа біля озера»; обидві – 1957), «Gadi un pēolas» («Роки і сліди», 1964), «Balts kuģis zilos ūdeņōs» («Білий корабель у блакитних водах», 1974), «Aiz ezera augsti kalni» («За озером високі гори», 1977). Збірник вибраних віршів, мініатюр, нарисів і публіцист. статей «Лубанс мріє про Дауґаву» (1987) має автобіогр. характер. Автор поезії «Vejš lidz Ukraina» («Вітер України», 1970). Т. Шевченку присвятив вірші «Kobzars» («Кобзар», 1957), «Нічна розмова Райніса з Тарасом у засланні» (1965; укр. перекл. – у кн. «Сузір’я», К., 1968, вип. 2); нарис «Ta rūnajat ar tēvam» («Так розмовляють з батьком», 1969); ст. «Безсмертя великого Кобзаря» (1961) і «Ukrainu Prometejs» («Прометей України», 1964). Переклав латис. мовою вірші Лесі Українки, П. Тичини (зб. «Сталь і ніжність», Риґа, 1963). Укр. мовою окремі вірші В. відтворив Б. Степанюк.

Тв.: укр. перекл. – Бурштинові краплі. К., 1965.

А. Г. Шпиталь

Стаття оновлена: 2005