В’єтнам, Соціалістична Республіка В’єтнам - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
В’єтнам, Соціалістична Республіка В’єтнам

В’ЄТНА́М, Соціалістична Республіка В’єтнам – держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, на сході півострова Індокитай. На Пн. межує з Китаєм, на Зх. – з Камбоджею і Лаосом. Пл. 331,7 тис. км2. Насел. 82,0 млн осіб (2004), переважно в’єтнамці (88 %), проживають також китайці та бл. 50 народностей і малих етніч. груп (муонги, тайці, мєо, кгмери, ман, чам). Мови: в’єтнамська (держ.), китай., кгмер., чам, поширені також франц., англ. і рос. Віросповідання: буддизм (67 %), християнство (9 %), іслам (1 %), конфуціанство, даосизм. Столиця – Ганой (3,5 млн осіб, 2004). Найбільші міста: Го-Ши-Мін (колиш. Сайґон), Гайфонґ, Дананґ, Хюе. Адм. поділ – 59 провінцій та 5 міст центр. підпорядкування. Найдавнішими в’єтнам. державами були Ван Ланґ, Ау Лак та Намв’єт. Держ. устрій – республіка. Глава держави – Президент. Вищий держ. і законодав. орган – Нац. збори. Викон. влада належить уряду на чолі з Прем’єр-міністром. Нині діє Конституція від 15 квітня 1992 зі змінами від 12 грудня 2002. Комуніст. партія В. практично контролює усі сфери сусп.-політ. та екон. життя країни, хоча її роль і значення об’єктивно змінюються під тиском процесів реформ, що призвели до появи елементів ринк. відносин у економіці. Чисельність ЗС 484 тис. осіб (2000), з них сухопут. військ – 412 тис., ВПС – 30 тис., ВМФ – 42 тис. Військ.-повітр. бази: Бьєнгоа, Дананґ, Камрань, Фукат, Вунґтау, Нячанґ, Тансоннгат (Го-Ши-Мін). Військ.-мор. бази: Дананґ, Камрань. Грош. одиниця – донґ.

У 2 ст. до н. е. Ау Лак та Намв’єт були захоплені Китаєм. У 10 ст. н. е. в результаті визв. боротьби була проголошена незалежна в’єтнам. держава. В 11 ст. була створена держава Дайв’єт, яка у 12–13 ст. стала однією з найбільших у Пд.-Сх. Азії. 1858–84 В. був захоплений Францією. 1930 під кер-вом Го Ши Міна заснована КП В. 1941–45 – під окупацією Японії. Серпнева революція 1945 завершилася проголошенням 2 вересня 1945 Демократ. Республіки В. (ДРВ), Президентом та Прем’єр-міністром якої було обрано Го Ши Міна. 1945–46 франц. війська розгорнули воєнні дії на Пд. країни, а потім по всій країні. На окупов. тер. 1949 була створена колонізаторами держава В. Низка серйоз. поразок колонізаторів та рішучі вимоги припинити агресію змусили Францію 1954 піти на укладання Женев. домовленостей. 1955–56 у Пд. В. замість профранцуз. режиму було створено проамериканський. У Пд. В. розгорнулася нац.-визв. боротьба. США вдалися до прямої агресії. 1964 США почали повітряну війну проти ДРВ, а 1965 ввели війська. 1969 створено Тимчас. рев. уряд Респ. Пд. В. (РПВ). У січні 1973 підписано Париз. угоду про припинення війни, встановлення миру у В. та виведення амер. військ з нього. 1975 режим РПВ було скасовано. У липні 1976 завершено об’єднання В. та проголошено Соціаліст. Респ. В. (СРВ).

На Сх. і Пд. омивається Пд.-Китай. морем. Країна поділяється на 4 осн. фізіогр. регіони. На Пн. розташ. частина нагір’я Юн-нан, де знаходиться найвища точка країни – г. Фаншипан (3143 м над р. м.). На Сх. від гірського регіону лежить дельта р. Хонґха (Червона), на Пд. розташ. Аннам. гори, що займають центр. частину В. Найпівденнішим регіоном є дельта р. Меконґ. Хонґха і Меконґ є гол. річками країни, які впадають в Пд.-Китай. море. Більшу частину тер. займають гори та плоскогір’я (75 %), на узбережжі – низовини (гол. чином у дельтах р. Хонґха на Пн. та Меконґ на Пд.). Клімат мусон., на Пн. – тропіч., на Пд. – субтропічний. Середня т-ра на Пд. змінюється від 26°С у грудні до 29°С у квітні, на Пн. – від 15°С у січні до 28°С у липні. 40 % тер. вкрито тропіч. лісами. Змішані тропічні ліси містять сосну, широколистяні дерева, бамбук, велику кількість різних ліан. У дельтах рік – густі мангр. зарості. Фауна представлена слонами, оленями, ведмедями, тиграми, леопардами. Серед дрібних ссавців поширені заєць, білка, мавпа. Широко представлені птахи і рептилії. Серед останніх багато крокодилів, змій, ящірок. Надра В. багаті на кам’яне вугілля (найбільші поклади в регіоні), олово, цинк, мідь, свинець, марганець, апатити, боксити, рідкоземел. метали тощо. Високим є гідроенергет. потенціал країни (15 млрд кВт).

В. – аграрно-індустріал. країна, що розвивається (за класифікацією ООН); до 1986 – централіз. план. економіка. Екон. піднесення викликане приватизацією держ. власності й знач. притоком іноз. капіталу. Економіка переважно аграрна: вирощування рису, кукурудзи, цукр. тростини, кави, чаю; річкове й мор. рибальство. У державі відбувається стрімка розбудова пром-сті (текстил., швей., взуттєвої, електрон., автомобіл.), ведеться видобуток нафти з покладів на шельфі, кам’яного вугілля, олова та апатитів. Розвинутий залізнич. і шосей. транспорт. Осн. мор. порти: Го-Ши-Мін, Гайфонґ, Гонґтай. Міжнар. аеропорти: Ганой і Го-Ши-Мін. Доля с. госп-ва (2004) разом з ліс. госп-вом і рибальством у ВВП 21,76 %, пром-сті – 40,09 %, сфери послуг – 38, 15 %. ВНП (2004) на одну особу 500 дол. США. В. експортує нафту, рис, морепродукти, вуголь, каву, овочі, фрукти, натур. каучук, швейні, трикотажні та коврові вироби, меблі, імпортує машини, нафтопродукти, добрива, сталь. Осн. торг. партнери: США, країни АСЕАН, Китай, Тайвань, Японія, Пд. Корея, ЄС. В. – чл. ООН, МВФ, ЮНЕСКО, ВООЗ.

Серед музеїв вирізняється ХМ у Ганої, де частково експонуються предмети побуту і одягу всіх 60-ти етніч. груп, що проживають у В. Крім того, у Ганої знаходяться пагода Черепахи; оз. Хоан-Кієм; мавзолей Го Ши Міна; пагода Тран-Куок; зоопарк; армій. музей. У Хюе – палац імператорів Аннама і гробниці імператорів; у Дананґу – музей реліквій народності чам; у Нхатрангу – чотири буддій. храми 7–9 ст.; у Далаті – популяр. курорт. У Го-Ши-Міні – катол. костел, споруджений за взірцем собору Паризької Богоматері (1883); будинок муніципалітету (19 ст.); пагода Пак-Лам (1744); індуїст. храм Маріамман (19 ст.); ботан. сад; музей революції, ХМ, музей Го Ши Міна, музей військ. злочинів амер. і китай. армій під час війн 1965–75 і 1979.

Незалежність України В. визнав 27 грудня 1991. Дипломат. відносини встановлено 23 січня 1992. У 1993 розпочало діяльність Посольство СРВ в Україні, 1997 – Посольство України в СРВ. У жовтні 1993 відбувся візит в Україну Міністра закордон. справ В., у квітні 1994 – візит до СРВ Міністра закордон. справ України. У червні 1994 в Україні перебувала делегація СРВ на чолі з Прем’єр-міністром В., у квітні 1996 – держ. візит до СРВ Президента України. Україну також відвідали Президент СРВ (2000) та Голова Нац. Зборів СРВ (2003). Між урядами України і В. підписано низку двосторонніх угод: «Про співробітництво в галузі культури, освіти й науки» (1994), «Про науково-технологічне співробітництво»; «Про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист» (1996); «Про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах» (2000); «Про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання» (2004); «Про взаємну охорону секретної інформації» (2005) тощо. 1993 створ. Міжуряд. укр.-в’єтнам. комісію з питань торг.-екон. та наук.-тех. співроб-ва (відбулося 7 засідань, останнє з них – 2004 у Ганої).

У В. перекладено твори класиків укр. літ-ри, зокрема й Т. Шевченка, І. Франка, а також Ю. Дольд-Михайлика «І один у полі воїн» (1960), О. Корнійчука «Платон Кречет» (1961), О. Бойченка «Молодість» (1961), О. Довженка «Поема про море» (1962), М. Стельмаха «Кров людська – не водиця» (1962), М. Бірюкова «Чайка» (1963), О. Гончара «Альпи» (усі – Ганой, 1966). Твори в’єтнам. літ-ри перекладали М. Кашель, А. Косматенко, К. Скрипченко, Л. Череватенко.

Літ.: Джеджула А. О. Боротьба народів В’єтнаму, Лаосу і Камбоджі за свою свободу і незалежність. К., 1955; Кошик О. К. Демократична Республіка В’єтнам. К., 1957; Бортняк Я. М. Демократична Республіка В’єтнам. К., 1960; Напалков С. М. Молодість вільного В’єтнаму. К., 1962; Шенін А. Д. В’єтнамський народ переможе. К., 1964; Гургаль В. Й. Нескорене серце В’єтнаму. К., 1966; Юхананов Ю. А. Народ-герой: (До 30-річчя Демократ. В’єтнаму). К., 1975; Кашель М. Д. Тарасове слово серед в’єтнамського народу // Всесвіт. 1975. № 3; Його ж. В’єтнамська література і Т. Г. Шевченко // Шевченків. словник. К., 1976. Т. 1; Грищенко Т. В. В’єтнамський шлях суспільної модернізації // Людина і політика. 1999. № 5; Сергійчук І. М. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 – кінець ХХ ст.): Навч. посіб. для студентів істор. спеціальностей ВНЗів. С., 2002; Масаев М. В. К пятидесятилетию победы вьетнамского народа под Дьенбьенфу // Культура народов Причерноморья. 2004. № 50, т. 2.; Ву Зыонг Хуан. Вьетнамо-украинские отношения: итоги 2003 г. // Персонал. 2004. № 7.

Г. О. Добко, Дао Суан Зионг

Стаття оновлена: 2005