Вєтров Петро Сидорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вєтров Петро  Сидорович

ВЄ́ТРОВ Петро Сидорович (29. 06(12. 07). 1911, м. Армавір, нині Краснодар. краю, РФ – 07. 05. 1980, м. Ворошиловград, нині Луганськ) – актор, режисер.

Чоловік Є. Вєтрової. Нар. арт. УРСР (1954). Закін. Школу актор. майстерності у Ленінграді (нині С.-Петербург, 1935; курс Б. Смирнова). Дебютував 1935 в Ленінгр. театрі ім. Ленін. комсомолу. Працював у Ворошиловгр. ТЮГу (1937–44, від 1941 – худож. кер.), Кіровогр. рос. драм. театрі (1944–50), Одес. театрі Рад. армії (1950–52); очолював Ворошиловгр. (1952–59), Донец. (м. Жданов, нині Маріуполь; 1960–63) рос. драм. театри, рос. та укр. трупи Ворошиловгр. (1963–67, 1970–78), Донец. (1968–69) муз.-драм. театрів. Реж. діяльністю почав займатися від 1939. Здійснив постановки понад 100 вистав і зіграв бл. 200 ролей.

Ролі: Річард («Учень диявола» Б. Шоу), Корчагін («Як гартувалася сталь» за М. Островським), Платон («Платон Кречет» О. Корнійчука), Жадов («Доходне місце» О. Островського), Годун («Розлом» Б. Лавреньова), Петруччіо («Приборкання норовливої» В. Шекспіра).

Вистави: «Слуга двох панів» К. Ґольдоні (1940), «Макар Діброва» О. Корнійчука (1948, гол. роль), «Дядя Ваня» А. Чехова (1949, Астров), «Порт-Артур» О. Степанова, І. Попова (1953), «Марія Тюдор» В. Гюґо (1955), «Веселка» М. Зарудного (1959), «Зикови» та «Варвари» М. Горького (1964), «Голубі олені» О. Коломійця (1972).

Літ.: Майстри української радянської сцени. К., 1962; Ягнич Ю. Штрихи портрета // Донбасс. 1962. № 3; Долинська О. Експонати Петра Вєтрова // УТ. 1971. № 5.

Т. Г. Какоб’ян

Стаття оновлена: 2005