Вид - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вид

ВИД у б і о л о г і ї – сукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю морфологічних, фізіологічних і біологічних ознак, у природних умовах вільно схрещуються між собою і займають певний ареал. Видову приналежність того чи ін. індивідууму визначають за сукупністю певних ознак – критеріями, за якими В. відрізняються один від одного. Історично першим виник морфол. критерій, який базується на тому, що всі особини одного В. мають низку спільних морфол. ознак. Однак цей критерій не є абсолютним для визначення різних В., які морфологічно дуже подібні (напр., види-двійники у комарів, тлі, плоских червів, деяких гризунів, птахів тощо). Генет. критерій характеризується кількістю і структурою хромосом В., його специф. каріотип. Кожному окремому В. властивий чітко визначений набір хромосом, їх індивідуальність, відмінність у нуклеотид. складі ДНК. Генет. критерій В. досить стійкий, однак не є абсолютним, тому що у межах одного В. кількість та будова хромосом може змінюватися у результаті мутацій. Фізіол.-біохім. критерій пов’язаний з біохім. структурами, імунол. реакціями, особливостями обміну речовин, фізіол. процесами. Особини різних В., як правило, не схрещуються між собою, хоча деякі з них можуть давати безплід. гібридів. Наявність мутацій. мінливості призводить до синтезу різноманіт. специф. білків і нуклеїн. кислот. Геогр. критерій визначається певним ареалом, що його займає В. у природі. Існують В. з розірваним ареалом і В. з дуже широким ареалом поширення (часто внаслідок людської діяльності). Різні В. можуть займати один ареал. Екол. критерій визначається певними умовами та місцем існування В., його екол. нішею. Різні В. також можуть існувати в одній екол. ніші. На тер. поширення певного В. відбувається його взаємодія з ін. В. Усі зазначені критерії не є абсолютними для встановлення видової самостійності будь-якого організму, для цього необхідний комплекс цих критеріїв.

Структур. одиницею В. є популяція – відносно ізольована сукупність особин одного В., які займають певну територію, відрізняються за генотипом і здатні вільно схрещуватися між собою. Кожна популяція входить до складу певного угруповання (біогеоценозу). Поширеність популяцій у природі пов’язана з умовами існування на тер., яку займає В., чим різноманітніші умови існування, тим більша кількість популяцій, з яких він складається.

Вчення про В. – ейдологія (від грец. εὶδος – вид і λόγος – слово, вчення) – зароджувалося у глибокій давнині з виникненням потреби відрізняти групи подібних між собою рослин і тварин, зокрема тих, що відігравали важливу роль у житті людини. Вперше термін «В.» був використаний Аристотелем на позначення сукупності вихідних особин. 1693 англ. природознавець Дж. Рей першим дав наближене до сучасного визначення поняття «В.». На основі анатомо-фізіол. ознак вчений створив класифікацію хребет. тварин, а також у праці «Historia Plantarum» («Історія рослин», 1686–1704) описав понад 18 тис. видів, згрупованих у 19 класів. Завдяки його працям, а також дослідж. швед. вченого К. Ліннея «Systema Naturae» («Система природи», 1735) та «Species Plantarum» («Види рослин», 1753) закладено основи сучас. систематики тварин. і рослин. світу. Об’єднавши близькі В. в роди, а подібні роди в ряди і класи, К. Лінней увів для позначення В. бінарну номенклатуру. Він стверджував, що В. – універсальні, дискретні та об’єктивно існуючі. У 1-й пол. 19 ст. почали формуватися уявлення про мінливість В. у процесі розвитку живої природи, які завершилися появою еволюц. теорії Ч. Дарвіна після виходу у світ його праці «On the Origin of Species by Means of Natural Selection» («Походження видів шляхом природного добору», 1859). Одночасно з Ч. Дарвіном теорію природ. добору розробляв англ. натураліст А. Воллес, який дотримувався теорії еволюц. розвитку живої природи, однак вважав, що не всі В. рослин і тварин утворилися шляхом природ. добору.

До кін. 19 ст. було зібрано значний обсяг матеріалів з внутр.-видової геогр. мінливості та введено поняття «підвид». Збільшення кількості описаних В. та підвидів організмів (до серед. 20 ст. бл. 2 млн) призвело, з одного боку, до «дробіння» В. та до опису локал. форм як окремих В., з ін. боку – почали описувати у якості В. групи або ряди геогр. рас (підвидів), пов’язаних родин. зв’язками. Внаслідок цього у систематиці з’явилися поняття «дрібних» (жорданони) та «великих» (ліннеони) В. Розрізняли монотипні та політипні (складені з низки підвидів) В.

У 30-х рр. 20 ст. започатк. вчення про мікроеволюцію, що призвело до перегляду осн. визначень і концепцій у систематиці нижчих таксонів (див. Видоутворення). Сучасне уявлення про В. склалося лише в серед. 20 ст. завдяки появі синтет. теорії еволюції, відображеної у працях біологів М. Вавилова, М. Тимофеєва-Ресовського, Е. Майра, І. Шмальгаузена, Ф. Добржанського.

Розрізняють В. алопатричні, що мають географічно розмежовані ареали, і симпатричні, ареали яких частково перекриваються або навіть співпадають. Алопатричність та симпатричність В. у більшості випадків пов’язані з умовами їх виникнення і з тим, яка форма ізоляції – територіальна чи біологічна – мала осн. значення для утворення даного В. Майже всі В. політипні; ступінь їх політипії зростає з розширенням ареалу, а також залежить від різноманіття умов довкілля в окремих його частинах. Відомі т. зв. види-двійники, які здебільшого мають ареали, що перекриваються. Ймовірно, такі В. виникають внаслідок біол. ізоляції. Проблемним є визначення поняття «В.» у облігатно безстатевих (агамних), партеногенет. форм і у таких, що самозапліднюються. У таких випадках під В. розуміють групи подіб. клонів або ліній, що характеризуються морфо-фізіол. подібністю, займають певний ареал і перебувають у відповід. стосунках з оточенням. Певні труднощі пов’язані також з порівнял. характеристикою сучас. та викопних В. У неонтології порівнюють одночасно існуючі у просторі форми, тоді як у палеонтології цей процес утруднююється через неповноту викопного матеріалу та проблеми визначення меж існування В. у часі. Тому в палеонтології для визначення поняття, еквівалентного В., науковцями запропоновано термін «фратрія».

Проблема В., розкриття природи та особливостей видоутворення становлять одне з актуал. завдань теор. біології, зокрема еволюц. вчення. Ця проблема безпосередньо пов’язана з рац. використанням ресурсів біосфери, з вирішенням теор. і практ. завдань генетики та селекції, з опрацюванням рац. заходів боротьби з інфекц. хворобами тощо.

Літ.: Вавилов Н. И. Линнеевский вид как система // Тр. по прикладной ботанике, генетике и селекции. Ленинград, 1931. Т. 26, вып. 3; Шмальгаузен И. И. Пути и закономерности эволюционного процесса. Москва; Ленинград, 1939; Комаров В. Л. Учение о виде у растений. Москва; Ленинград, 1944; Завадский К. М. Вид и видообразование. Ленинград, 1968; Майр Э. Зоологический вид и эволюция / Пер. с англ. Москва, 1968; Його ж. Популяции, виды и эволюция / Пер. с англ. Москва, 1974; K. Petrusewicz. Osobnik, populacja, gatunek. Warszawa, 1978; Кучерявий В. П. Екологія. Л., 2001; Гродзинський Д. М., Шеляг-Сосонко Ю. Р. та ін. Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні. К., 2001.

М. М. Хомляк

Стаття оновлена: 2005