ВИДАВНИ́ЧА СПРА́ВА — сфера су­спільних від­носин, що по­єд­нує організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створе­н­ням, виготовле­н­ням і роз­по­всюдже­н­ням видавничої продукції. Під час становле­н­ня Української Держави у книговидавничій справі спо­стерігалася тенденція до занепаду. На це вказує динаміка випуску друкованої продукції в державі на душу населе­н­ня (у примірниках): 1990 — 3,2; 1991 — 2,6; 1992 — 2,4; 1993 — 1,7; 1994 — 1,01; 1995 — 1,33; 1996 — 1,01; 1997 — 1,1; 1998 — 0,88; 1999 — 0,33; 2000 — 0,89; 2001–02 — 0,9. Для порівня­н­ня: у царській Росії (за даними 1913) на душу населе­н­ня щороку виходило друком дві книги, за роки існува­н­ня СРСР — чотири. У роз­винених країнах Заходу цей показник сягає 14–16 назв. Частка вітчизняної книги на внутрішньому ринку продовжує скорочуватися. Якщо 1999 у вільний продаж наді­йшло (без урахува­н­ня ви­дань за державним замовле­н­ням та ві­домчих — для службового користува­н­ня) близько 9 млн примірників книг, то 2000 — на міль­йон менше (для порівня­н­ня: у Польщі — 150, у РФ — 300 млн примірників книг за рік). Не­стачу вітчизняної книги активно заповнює книжкова продукція, випущена сусідами (близько 55 млн книжок, які щороку завозяться в Україну для пере­продажу, — перед­усім з Росії та Білорусі). Росія в одно­сторон­ньому порядку скоротила по­ставки товарів, ви­знаних нею стратегічною сировиною (насамперед паперу). Призупинилася діяльність низки видавництв. Саме тоді творча, наукова і видавнича еліта вирішила привернути увагу державних чиновників та громадськості до про­блем національного книгови­да­н­ня від­критим зверне­н­ням. 

1991 Верховна Рада прийняла по­станову щодо державного захисту книгови­да­н­ня та преси України в умовах пере­ходу до ринкової економіки, згідно з якою Кабінет Міністрів доручено перед­бачити пільгове оподаткува­н­ня видавництв і торговельних організацій, які видають та реалізують україномовну літературу. 1992 від сплати податку звільнялися ті видавництва, що здійснювали випуск літератури українською мовою та мовами національних меншин, якщо ця література становила не менше 70 % їхнього загального виробництва. Новий склад Кабінету Міністрів скасував цю пільгу для вітчизняних видавництв 1994. Українська книга в умовах різкого зменше­н­ня державного замовле­н­ня, від­сутності дотацій та пільг була економічно невигідною. Особливо за­гроз­ливою ця тенденція стала 1996, коли Росія за­провадила нульову ставку податку на до­дану вартість на друковану продукцію. Україна ж навпаки довела цей податок до 20 %. Під час роз­робле­н­ня 1995 проєкту Закону України «Про захист інформаційного простору України, державну під­тримку засобів масової інформації та національного книгови­да­н­ня і соціальний захист їх працівників» були спроби від­новити існуючу до 1994 законодавчу норму про пільги для видавництв. 

На­прикінці 1990-х років за на­звами і накладами до критичної межі знизилася кількість освітніх та наукових ви­дань, що спричинило по­глибле­н­ня кризи освіти і науки в державі; припинилося бюджетне фінансува­н­ня бібліотек і цільових видавничих проєктів для забезпече­н­ня поповне­н­ня фондів бібліотек. Україна стала джерелом прибутків для видавництв країн ближнього зарубіж­жя, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, мають змогу по­ставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в полі­графічному від­ношен­ні книжкову продукцію; втрачаються кваліфіковані фахівці, знижується загальний фаховий рівень видавничої сфери, зро­стає кількість під­приємств, які припиняють ви­да­н­ня книжок і пере­профілюються; про­гресує занепад полі­графічних під­приємств, спричинений значним зменше­н­ням замовлень, а також технологічним старі­н­ням устаткува­н­ня, повʼязаним із браком коштів на його модернізацію; зросла собівартість української книги. На­прикінці 1990-х років стало зро­зумілим, що роз­виток книговидавничої галузі в державі гальмує недосконале законодавство. Закон України «Про видавничу справу», затверджений Верховною Радою 1997, так і не запрацював. Закон і далі консервував систему оподаткува­н­ня вітчизняної книги, яка не давала їй можливість конкурувати із зарубіжними ви­да­н­нями. Законо­проєкт «Про внесе­н­ня змін та доповнень до деяких законів України з питань оподаткува­н­ня в частині, що стосується видавничої справи» прийнято 2001, але закон було від­кликано. 

У листопаді 2002 Верховна Рада України прийняла Закон «Про державну під­тримку книговидавничої справи в Україні». Президент держави наклав вето на закон. Після непідписа­н­ня главою країни і другого варіанту закону, Верховна Рада подолала вето Президента. Уряд В. Януковича не виконував до липня 2004 ріше­н­ня про введе­н­ня в дію цього закону від 1 січня 2004. Законом «Про Державний бюджет України на 2004 р.» реалізацію перед­бачуваних для національного книгови­да­н­ня пільг укотре зупинено. Тривають процеси структуризації за тематичними і типологічними ознаками у групі видавництв різної форми власності. Йдеться про про­блеми видавничо-редакційного, творчого характеру. Від­працьовану в Україні систему книгорозпо­всюдже­н­ня, яка давала змогу через мережу обʼ­єд­на­н­ня «Укркнига» поширювати друковане слово, було ліквідовано. Виникла потреба створе­н­ня альтернативної дистрибуційної мережі, пошуку нових форм і методів роботи з потенційним покупцем, замовником чи споживачем друкованої продукції. 

Читацькі смаки і тиражні потоки ви­дань від початку 1990-х років: 

  • сексуально-еротична література; 
  • ви­да­н­ня історичної тематики; 
  • тематика сучасної історії; 
  • твори класиків детективного жанру; 
  • романи жахів; 
  • література легкого жанру; 
  • кримінально-бандитська; 
  • ви­да­н­ня творів, за якими демонструвалися телесеріали; 
  • ділова література ринкової тематики; 
  • література з ви­вче­н­ня іноземних мов; 
  • компʼютерні, словникові, довід­кові, крає­знавчо-туристичні ви­да­н­ня. 

Зберігається тенденція до збільше­н­ня читацького попиту на літературу ділового, професійно зорієнтованого блоку. Домінує на­вчальна, довід­кова, наукова книга: першість за на­звами і накладами утримують ви­да­н­ня, адресовані учням загальноосвітніх шкіл, студентам і вчителям. Тематично різноманітнішою стала література ринкової тематики: право, економіка, менеджмент, маркетинг. Користуються попитом ілюстровані галузеві довід­ники, енциклопедії. Формується тематичний блок літератури масового попиту сучасних вітчизняних авторів. Феномен сучасних українських письмен­ників — А. Куркова, Ю. Андруховича, М. і С. Дяченків, твори яких за кордоном потрапляють у першу десятку списків книжкових хіт-парадів, спонукали наших видавців піти на ризик і спробувати пере­конати українського читача купувати книги вітчизняних авторів (на­приклад, книга Ю. Рогози «День народже­н­ня Буржуя»: тираж 70 тис. примірників реалізовано за кілька місяців). 

За даними Книжкової палати України, питома вага україномовних ви­дань у загальній кількості випущених книг 1991–1995 становила (у %, від­повід­но за на­звами і накладами): 1991 — 33,8 і 53,8, 1992 — 35 і 34,9, 1993 — 41,5 і 45,4, 1994 — 43,8 і 40,1, 1995 — 47,1 і 47,7. Від 2000 на українському книговидавничому ринку панівне становище посіла російськомовна книга (з урахува­н­ням завезеної з-за кордону: близько 90 % — за на­звами, 70 % — за накладами). Україномовна книга у більшій кількості стала проникати на східні й пів­ден­ні терени держави. Але таке по­жвавле­н­ня спо­стережено пере­важно у блоці на­вчальної та дитячої літератури. Низка регіональних видавництв боролися за право ви­да­н­ня тиражних україномовних під­ручників. Книги українською мовою активніше стали готувати до друку видавці з Росії. Кілька російських видавництв одержали від Міністерства освіти і науки України грифи на ви­да­н­ня шкільних під­ручників; інші випускають яскраво оформлені україномовні дитячі ви­да­н­ня — казки, енциклопедії, довід­ники. На ярмаркових і фестивальних книжкових акціях по­жвавилася діяльність бібліотек щодо при­дба­н­ня україномовних книжок. Перед­усім, для вищих на­вчальних закладів — як державних, так і особливо недержавних. Більше коштів виділяється з державних та інших фондів і для публічних бібліотек у регіонах (література на­вчального плану). 

В українському су­спільстві сформовано високий попит на українську книгу — на­вчальну, наукову, пі­знавальну, довід­кову, художню. Від­чувається інформаційний вакуум щодо того, хто, де і що видає. В умовах, коли пере­важна більшість масових центральних і місцевих газет практично ігнорують рецензію на українську книгу, нагальною стала потреба від­новле­н­ня друкованого органу на зразок колишнього «Друга читача», якому б надавалася державна під­тримка і тематика якого мала б державний характер. Україна починає від­чувати вплив щорічного ярмаркового буму у книжковій справі. Центри таких ви­ставок-ярмарків — у Києві, Львові, Одесі і Харкові. Див. Видавництва.