Визнання держави - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Визнання держави

ВИЗНА́ННЯ ДЕРЖА́ВИ – сукупність норм міжнародного права, які регулюють процес вступу новостворених держав у міжнародно-правові відносини. Визнання нової держави з боку вже існуючих полягає у тому, що останні прямо заявляють або вказують ін. чином, що вони вважають нове державне утворення незалеж. і суверен. державою, повноправ. членом міжнар. співт-ва. Визнання може бути вираженим прямо (де-юре), коли відповід. стороні надсилають спец. документ про визнання, або непрямо (де-факто), коли наслідки визнання реалізуються фактично. Встановлення дипломат. відносин є ознакою цілковитого й остаточ. визнання.

Вагомими причинами поразки визв. змагань 1917–21 стали неспроможність укр. урядів домогтися широкого міжнар. визнання незалежності України і неготовність більшості провід. європ. держав визнати цю незалежність. УНР до 28 квітня 1918 встановила офіц. дипломат. відносини лише з Німеччиною, Австро-Угорщиною і Туреччиною. Більш значними були дипломат. успіхи Української Держави гетьмана П. Скоропадського, яка обмінялася посольствами з 12-ма країнами. Після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 знову гостро постало питання про її міжнар. визнання. Відразу ж після підтвердження Акту проголошення незалежності України на референдумі 1 грудня 1991 про визнання України оголосили Польща й Канада. 23 січня 1992 відбувся обмін нотами між Україною і США про встановлення дипломат. відносин у повному обсязі. Протягом 1-ї пол. 1992 процес визнання України світ. спільнотою було в осн. завершено. Водночас одним із перших зовн.-політ. актів незалеж. України стала постанова ВР від 11 грудня 1991 про визнання незалежності Словенії і Хорватії та про встановлення дипломат. відносин з державами – суб’єктами колиш. СРСР.

М. В. Стріха

Стаття оновлена: 2005