Виконавча влада

ВИКОНА́ВЧА ВЛА́ДА — одна з трьох (разом із законодавчою та судовою) гілок державної влади. Функцією В. в. є викона­н­ня законів, що їх ухвалює орган законодав. влади — парламент.

Ідея поділу влади, сформульов. у 17 ст. англ. філософом Дж. Лок­ком і роз­винута у 18 ст. франц. філософом Ш. Монтескʼє, полягає у децентралізації влади та її поділі, залежно від функціонал. при­значе­н­ня, на законодавчу, виконавчу і судову. На думку Ш. Монтескʼє, по­єд­на­н­ня всієї повноти влади в руках однієї особи чи органу завжди призводитиме до сваволі, тому всі три гілки влади повин­ні бути від­носно незалежними й урівноважуватися системою стримувань і противаг. Історично субʼєктом В. в. протягом 18–19 ст. у більшості європ. держав був монарх та під­порядк. йому чиновниц. апарат. У сучас. демократ. державах В. в. належить главі держави (кон­ституц. монархові або президентові) та уряду на чолі з премʼєр-міні­стром (канцлером). У практиці держ. будівництва різних країн принцип поділу влад за­стосов. по-різному: жорсткий поділ влади характер. для республік із президент. формою правлі­н­ня (зокрема США, де президент без­посередньо очолює уряд); тісніший взаємозвʼязок гілок влади характер. для парламент. держав (зокрема Великої Британії, Німеч­чини, Італії).

В Україні ідея поділу влади вперше зна­йшла від­ображе­н­ня у «Пактах і Кон­ституції законів та вольностей Війська Запорозького» П. Орлика (1710). У Геть­ман. автоном. державі 17–18 ст. геть­ман здійснював військ. і цивіл. владу за допомогою Ген. військ. канцелярії. Натомість центр. органом держ. упр. вважалася Ген. військ. рада. Органом В. в. УЦР став 28 червня 1917 Генеральний Секретаріат, який 22 січня 1918 пере­твор. на Раду нар. міністрів УНР. За Кон­ституцією УНР, ухваленою 28 квітня 1918, Рада нар. міністрів (як вища В. в. УНР) здійснювала повноваже­н­ня в межах, які пере­бували поза компетенцією органів місц. самоврядува­н­ня. Вона формувалася Всенар. зборами на пропозицію їх голови і несла від­повід­альність перед ними. Всенар. збори мали право у будь-який момент висловити недовіру окремому міністрові чи урядові в цілому. Після геть­ман. пере­вороту (згідно із Законами про тимчас. держ. устрій України від 29 квітня 1918) вся повнота влади належала геть­манові України, який при­значав отамана РМ і на його по­да­н­ня затверджував склад РМ. Була створена також Фінанс. рада як найвища ін­ституція фінанс. політики.

За часів СРСР уче­н­ня про поділ влади оголошувалося буржуазним і реакційним. Формально рад. кон­ституц. право виходило з принципу єдиної держ. влади, що належить трудящим (після 1977 — всьому народові) в особі обраних ними рад. РНК УРСР (від 1946 — РМ УРСР) вважалася виконав.-роз­поряд. органом держ. влади. Її голову і членів формально при­значав ВУЦВК (від 1937 — ВР УРСР). Однак на практиці членів укр. рад. уряду добирав й затверджував ЦК КПУ (у ряді випадків — без­посередньо ЦК КПРС). Міністерства УРСР поділялися на союзно-респ. (під­порядк. насамперед РМ СРСР) та респ. (у ві­дан­ні яких пере­бували пере­важно місц. справи). Ще на­прикінці 1980-х рр. понад 90 % нар.-госп. комплексу УРСР (зокрема оборон­на, металург. й вугіл. промисловості, машинобудува­н­ня, залізнич. транс­порт) під­порядковувалися лише РМ СРСР і керувалися без­посередньо з Москви.

Чинна Кон­ституція України, ухвалена 28 червня 1996, встановлює, що влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Згідно з Кон­ституцією, ряд функцій, притаман­них для В. в., здійснює Президент України. Водночас вищим органом у системі В. в. є КМ України, від­повід­альний перед Президентом України і під­контрол. та підзвіт. ВР України в межах, ви­значених Кон­ституцією. Премʼєр-міністр України при­значається Президентом за згодою ВР, персонал. склад КМ — Президентом за по­да­н­ням Премʼєр-міністра. ВР України має право оголосити вотум недовіри Урядові, що тягне за собою від­ставку всього його складу. Упродовж років незалежності в Україні змінилося 13 урядів, з яких 2 — В. Фокіна та В. Ющенка — від­правлені у від­ставку парламентом, 2 — В. Пустовойтенка та В. Януковича — склали повноваже­н­ня згідно з Кон­ституцією у звʼязку з обра­н­ням нового Президента, ін. (у різних формах) — від­правлені у від­ставку Президентом.

В областях і р-нах, Києві і Севастополі В. в. здійснюють місц. держ. адміністрації, керівників яких при­значає й звільняє Президент на по­да­н­ня КМ. Право місц. держ. адміністрацій готувати й виконувати обл. і рай. бюджети сут­тєво звужує місц. самоврядува­н­ня на обл. і рай. рівнях.

Гіперцентраліз. характер В. в. в Україні, фактична залежність КМ від Президента та його Адміністрації, дисбаланс прав і від­повід­альності різних владних органів зумовили ініціативи щодо політ. реформи, на­ближе­н­ня форми організації влади в Україні до парламент.-президент. з пере­ходом до формува­н­ня уряду парламент. більшістю. Таку систему влади закріплює Закон України «Про внесе­н­ня змін до Кон­ституції України», ухвалений у рамках політ. ком­промісу 8 грудня 2004, який має набути чин­ності від 1 січня 2006.

Літ.: Коментар до Кон­ституції України. К., 1996; Абетка української політики 2001–2002. К., 2002.

М. В. Стріха

Завантажити статтю