Вилкове - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вилкове

ВИ́ЛКОВЕ (до 1775 – поселення Липованське) – місто Кілійського району Одеської області. Знаходиться у пд.-зх. частині Одес. обл., на лівому березі р. Дунай, між Кілій. та Старостамбул. гирлами, за 60 км від залізнич. ст. Дзинілор та за 240 км від обл. центру. Автостанція. В. має автобусне сполучення з містами Бендери та Кишинів (обидва – Молдова), Кілія, Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Одеса, Херсон, Миколаїв. Завдяки наявності в місті великої кількості каналів, єриків люди в основному пересуваються на човнах, за що місто в народі називають «укр. Венецією». Функціонує морський вокзал. Водними шляхами В. має сполучення з містами Кілія, Ізмаїл та о-вом Зміїний. Пл. 4,6 км2. Насел. 9260 осіб (2001, складає 84,0 % до 1989), з яких 58,5 % – росіян, 25,5 % – українців, 1,2 % – молдован, 0,3 % – ґаґаузів. Перша писемна згадка датується 1746. Рос. старовіри – липовани були першими засновниками поселення Липованське на тер. Пд. Бессарабії, яка була під владою Туреччини. Насел. В. зростало за рахунок донських і запороз. козаків. За Бухарест. мирним договором 1812 В. у складі Бессарабії відійшло до Росії. В серед. 19 ст. було казеним селом Ізмаїл. градоначальства. Від 1918 до 1940 належало Румунії. Від 1940 – у складі УРСР, місто Кілій. р-ну Ізмаїл. обл. (від 1954 – Одес. обл.). 1946–47 жит. міста зазнали голоду. Осн. пром. підпр-ва: філія АСК «Укррічфлоту» Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту, Вилків. риболов. аграрне колективне підпр-во, порт Усть-Дунайськ. Діє бл. 85 підпр-в різних форм власності, які здійснюють експорт очерету до Голландії, Німеччини та ін. країн Європи. У місті – 2 заг.-осв. школи, 2 дитсадки; міська поліклініка та лікарня; Будинок культури, кінотеатр, б-ка, муз. школа, дит. будинок творчості, ДЮСШ. Є готель, парк, відділ. ощадбанку. В місті діють 3 реліг. громади, культові будівлі яких є істор. пам’ятками: 2 – рос. православ. старообрядницької церкви (храм Св. Миколи-Чудотворця, 1913; храм Різдва Пресвятої Богородиці, 1881), УПЦ МП (Свято-Микольська церква, 1887). Встановлено пам’ятники морякам, які загинули під час 2-ї світ. війни, учасникам Татарбунар. повстання та «Засновнику-Старообрядцю». Побл. В. – «Дунайський біосферний заповідник».

Літ.: Полюта О. Українська Венеція // Укр. слово. 1994. № 28; Силантьева-Скоробогатова В., Касим Г., Минкевич Э. Вилково. Город в дельте Дуная. О., 1996.

Т. І. М’ягченко

Стаття оновлена: 2005