Вимирання організмів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вимирання організмів

ВИМИРА́ННЯ ОРГАНІ́ЗМІВ (рослин, тварин, мікроорганізмів) – явище, яке відбувається в процесі розвитку живої природи протягом геологічної історії Землі. В. о. відбувається внаслідок природ. добору при істот. змінах зовн. середовища і в тих випадках, коли організми не встигають пристосуватися до цих змін або коли навіть незначні зміни в умовах існування призводять до затримки розмноження виду. Поняття В. о. широко використовується не лише у палеонтології, але й у сучас. біогеографії, екології, охороні природи та у с. госп-ві.

В. о. – важлива складова частина еволюції живої природи. Історія органіч. світу показує, що величезна кількість форм вимерла. Вимирання зазнають групи різних розмірів і різних рангів. Виділяють п’ять модал. рівнів В. о.: вимирання виду на більшій частині його ареалу; вимирання виду в цілому; вимирання філетич. груп відносно низького таксономіч. рангу, зокрема й родів чи родин; вимирання груп високого рангу, таких як ряди і класи; масове В. о., що охоплює багато різних груп у певну епоху. Групи високого таксономіч. рангу зберігаються протягом тривалішого часу, ніж філетичні групи низьких рангів, а останні, у свою чергу, існують у середньому довше, ніж види. Вимирання уготоване величез. більшості видів, але царства і типи, як правило, безсмертні. Деякі надвид. групи вимирають, не залишаючи філогенет. нащадків (напр., птерозаври). Інші групи вимирають, але дають початок нащадкам, що утворюють окрему групу (група рептилій Therapsida вимерла і дала початок ссавцям). Мор. тварини (від молюсків і членистоногих до риб) найбільш ясно демонструють темпи вимирання: їхні рештки швидко осідали на дно, формували відкладення та перетворювались на окам’янілості перш ніж розкластися. Одиницями таксономіч. міри палеонтол. змін є родини близьких видів. Якби будь-який вид з родини був живим під час формування відкладення, то принаймні один вид було б виявлено в формі окам’янілостей. Покладатися на окремі види (багато з яких були швидше за все рідкісними чи неоднорідно розповсюдженими впродовж будь-якого періоду часу), означало б припуститися великої статист. помилки.

Ч. Дарвін показав, що вимирання органіч. форм викликають зміни умов навколиш. середовища, до того ж величезне значення мають зміни не лише абіотич. чинників зовн. середовища, які належать до неорганіч. світу, але й біотич. факторів (міжвидові стосунки). Швидкі зміни середовища можуть бути безпосеред. причиною В. о., які займають обмежену територію чи акваторію. Ті ж форми і групи форм, які займають широкі простори, не вимирають повсюдно. Цілковите вимирання деяких видів часто-густо розтягується в часі, тобто вони можуть зберігатися на обмежених ділянках завдяки місц. сприятливим умовам (зазвичай – біотичним). З цим пов’язане існування релікт. форм. В. Ковалевський розвинув і поглибив дарвініст. концепцію В. о. на основі фактів палеонтології, довівши, що одна з найважливіших умов В. о. – інадаптивна еволюція.

У зв’язку зі стрімким тех. прогресом та невпин. зростанням народонаселення одним із найважливіших біотич. чинників, що зумовлюють безпосередньо чи опосередковано вимирання багатьох видів, стає діяльність людини.

Причину вимирання можна встановити, якщо вона являє собою прямий чи опосередк. наслідок діяльності людини в істор. час. Відомо, напр., що мандрів. голуб, безкрила гагарка і багато ін. видів птахів, а також бізон на більшій частині свого великого ареалу вимерли з вини людини. У тих випадках, коли В. о. відбувалося в геол. минулому, причини його встановити важко. Зокрема, неясні причини зникнення в четвертин. періоді видів, особливо добре представлених у палеонтол. літописі. Існує безліч гіпотез щодо причин масового В. о., що, як правило, враховують лише деякі з ендоген. або екзоген. чинників. Нині значного поширення набула т. зв. теорія глобал. подій на Землі, зумовлених її зіткненням з певними косміч. тілами.

Коли популяції зменшуються до кількох особин, їх підштовхує до вимирання те, що генетики називають інбредною депресією. Біологи-природоохоронники постаралися окреслити небезпечні рамки, нижче яких вид має високий ризик В. о. від генет. депресії. Коли йдеться про критичну чисельність виду, природоохоронці говорять про «правило 50–500» щодо генет. здоров’я в популяції. Коли ефектив. розмір популяції падає нижче 50-ти особин і наявні дефектні гени, інбредна депресія стає досить суттєвою для того, щоб уповільнити зростання популяції. Багатьом породам худоби і домаш. птахів також загрожує вимирання. За свідченням Орг-ції ООН з продовольства і с. госп-ва (ФАО), щотижня з обличчя землі зникає в середньому по дві породи. Для повноцін. харчування людства в майбутньому необхідне збереження всієї різноманітності порід худоби і птахів. У ФАО зареєстровано понад 4 тис. нині існуючих порід одомашнених тварин і птахів. За даними експертів орг-ції, за останнє сторіччя вимерло близько тисячі порід, і майже третина з тих, що залишилися, можуть розділити їхню долю. Особливо гостро проблема вимирання порід стоїть у птахівництві та свинарстві, де фермери дедалі більше концентрують свої зусилля на дуже обмеженому колі порід.

Літ.: Пучков П. В. Некомпенсированные вымирания в плейстоцене: предполагаемый механизм кризиса. К., 1989; L. F. Jansa, M.-P. Aubry, F. M. Grandstein. Comets and extinctions: cause and effect? // Geological Society of America. 1990. Special Paper, № 247; Грант В. Эволюционный процесс. Критический обзор эволюционной теории. Москва, 1991; Вишневский С. А. Импактные события и вымирания организмов // Тр. Ин-та минералогии и петрографии Сибир. отделения РАН. Новосибирск, 2001.

О. А. Михалевич

Стаття оновлена: 2005