Вина

ВИНА́  — психічне ставлення суб’єкта правопорушення до свого протиправного діяння (дії чи бездії) та його наслідків. Розрізняють В. у кримінал., цивіл., міжнар. і деяких інших галузях права.

Передумовами В. у кримінал. праві є здатність особи, що вчинила злочин, усвідомлювати свої дії і керувати ними та досягнення нею встановленого за такий злочин віку, з якого починається кримінал. відповідальність. Чинне кримінал. законодавство України розрізняє 2 форми В.: умисел (намір) та необережність. Злочин вважається вчиненим умисно, коли особа, що його вчинила, усвідомлювала сусп. небезпеч. характер свого діяння або бездіяльності, передбачала його наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків. Умисел у теорії кримінал. права поділяється на 2 види: прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлює характер свого діяння; передбачає настання сусп. небезпеч. наслідків; бажає їх настання. При вчиненні злочину з непрямим умислом особа усвідомлює характер свого діяння; передбачає його сусп. небезпечні наслідки; свідомо допускає їх настання. До різновидів умислу відносять: визнач. (бажання досягти конкрет. злочин. наслідку), невизнач. (бажання небезпеч. наслідків лише у заг. рисах), альтернатив. (бажання настання одного з кількох можливих злочин. наслідків). З урахуванням часу формування умислу, він може бути заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово; афектов. (що виникає у процесі сильного душев. хвилювання). Злочин визначається скоєним з необережності, коли особа, що його вчинила, передбачала можливість настання сусп. небезпеч. наслідків своєї дії або бездіяльності, але розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Розрізняють 2 види необереж. В.: злочинна самовпевненість — коли особа передбачає можливість настання сусп. небезпеч. наслідків свого діяння, однак легковажно розраховує на їх відвернення; злочинна недбалість — коли особа не передбачає можливості настання сусп. небезпеч. наслідків своєї дії, хоча повинна була б і могла їх передбачити.

Формами В. у цивіл. праві також є умисел і необережність, хоча у даному випадку вони не настільки впливають на обсяг правової відповідальності. Умисел має місце тоді, коли суб’єкт правопорушення усвідомлює протиправ. характер свого діяння, передбачає настання шкідливих наслідків такої поведінки, але навмисно не здійснює заходів до їх подолання або байдуже до них ставиться. Необережність характеризується тим, що суб’єкт правопорушення передбачає можливість настання шкідливих наслідків своєї протиправ. поведінки, однак легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити. В. у цивіл. праві є умовою відповідальності не тільки фіз. (громадян), а й юрид. осіб (фірм, підприємств), які повинні відповідати за шкоду, заподіяну їх працівниками. У винятк. випадках цивіл. право допускає відповідальність при відсутності В. правопорушника, тобто за самий факт збитків, які організація повинна відшкодувати.

Хоча категорія В. у міжнар. праві недостатньо розроблена, вона передбачається у будь-яких випадках порушення державою її міжнар. зобов’язань. На відміну від простих правопорушень, які можуть виявлятися і у формі необережності і у формі умислу, міжнар. злочини здійснюються тільки з прямим (зокрема військ. агресія) чи непрямим (зокрема пропаганда війни з метою реалізації зброї без конкрет. мети викликати війну, яка при цьому свідомо допускається) умислами.

Завантажити статтю