ВИНИ́ЩУВАЛЬНІ БАТАЛЬ­ЙО́НИ — радянські збройні ір­регулярні формува­н­ня. За­стосовувались під час 2-ї світової війни для охорони тилу, зокрема боротьби проти нім. диверсантів, забезпече­н­ня порядку в прифронтовій зоні. Після 22 червня 1941 на території України було сформовано 657 В. б. (бл. 160 тис. бійців). На допомогу їм організовувались групи сприя­н­ня (бл. 200 тис. осіб). В. б. створювались при міських і рай. від­ділах НКВС прифронт. смуги із числа осіб, які не під­лягали мобілізації, здебільшого рад., парт. і комсомол. активу. 1 жовтня 1941 у роз­порядже­н­ня рад. армії пере­дано 125 укр. В. б. (109 з них згодом пере­формувались у партизан. загони). 1943–44 В. б. від­новлені у Зх. Україні для боротьби з під­роз­ділами УПА й оунів. під­пі­л­лям. На­прикінці 1945 існувало 3593 В. б. (бл. 75 тис. бійців), під­порядк. органам держ­безпеки, які широко залучалися для проведе­н­ня чекістсько-військ. операцій, хоча їх боє­здатність була низькою, оскільки місц. жителі вступали у В. б. пере­важно з метою уникнути призову в армію або утисків з боку влади. Командува­н­ня В. б. вдавалося до різних методів боротьби з ОУН–УПА, зокрема й провокативних. Ві­домі випадки, коли особовий склад В. б. використовувався для створе­н­ня агентур. більшов. боївок під маскою бандерівців. Керували такими боївками офіцери НКВС, які добре знали укр. мову і місц. умови та про­йшли під­готовку в спец. школах Харкова і Одеси. До їх складу входили також чл. і навіть окремі провід­ники ОУН–УПА, що погодилися спів­працювати з НКВС внаслідок тортур або із карʼєрист. міркувань. Учасники псевдопов­стан. боївок, щоб ском­прометувати і дис­кредитувати пов­стан. рух, по-звірячому (сокирами та удавками) вбивали місц. нац. сві­домих українців та спеціалістів, командированих з ін. регіонів України для встановле­н­ня рад. влади, вчиняли роз­бійниц. напади, а більшовиц. пропаганда всі ці злочини приписувала бандерівцям. 1948 В. б. реорганізовані у Групи охорони громад. порядку в селах і під­порядк. райвід­ділам МВС. Ліквідовані 1953.