Копко Максим Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Копко Максим Петрович

КОПКО́ Максим Петрович (1859, с. Бор­­шевичі, нині Старосамбір. р-ну Львів. обл. – 1918, Харків) – диригент, композитор, педагог, свя­­щеник УГКЦ. Закін. Перемишл. г-зію, Львів. духовну семінарію (1884), де також від 1881 керував хором. Учителював. 1892–1907 викладав музику та керував хором у Перемишл. жін. учител. семінарії. 1891 разом з Й. Кишакевичем створив хор «Перемишльський Боян», з яким пропагував твори М. Лисенка, М. Вербицького, С. Воробкеви­­ча, брав участь у Шевченків. концертах. Водночас – кер. хору при кафедрал. соборі. 1897 заснував вид-во «Музична бібліотека», де у влас. упорядкуванні видав зб. «Воскресеніє Христове» (1898), «Пісні церковні Перемишльщини», «Пісні на Ро­ждество Христове» (обидві – 1900), «Наші думи, наші пісні» (1902; 1908), «Великопосні пісні» (1902), «Пісні на Святий Вечір» (1905). Автор метод. підруч­­ника для співу з нот «Самоучка» (1907, 2-е вид.; усі – Перемишль). 1917 переїхав до Харкова, де загинув від рук бандита.

Тв.: кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевчен­­ка, 1894), хори «Де срібнолентний Сян пливе», «До Русі» (обидва – сл. Г. Цеглинського, 1892), музика до драм. вистав (зокрема «Ніч Вифлиємська» І. Луцика, 1894), літургії (1897, 1899, 1912), псалом «Благообразний Йосиф» (1897) та ін.

Літ.: Горак Р. Унікальний портрет // Музика. 1988. № 4.

І. Д. Гамкало

Стаття оновлена: 2014