Винницька Ірина - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Винницька Ірина

ВИ́ННИЦЬКА Ірина (справж. – Пеленська; 06. 11. 1906, с. Грабовець, нині Стрий. р-ну Львів. обл. – 04. 01. 1990, м. Детройт) – письменниця, публіцист, громадська і культурна діячка. Дружина Є.-Ю. Пеленського. Закін. Львів. ун-т зі ступ. магістра філософії (1933). Була актив. учасницею нац.-патріот. руху, чл. «Пласту», т-ва «Просвіта» у Галичині. Працювала у Нац. музеї ім. Я. Собеського у Львові. Від 1939 – у Кракові; згодом емігрувала до Німеччини; від 1949 – в Австралії: працювала в галузі шкільництва, була співзасн. та головою Союзу українок Австралії (1949–56, 1959–62), чл. правління Союзу українців у Австралії та віце-президентом австрал. відділ. НТШ (1956–62). Від 1963 – у США (м. Філадельфія): голова дошкіл. ради Світ. конгресу вільних українців (від 1970); чл. правління СФУЖО, засн. і ред. часопису цієї федерації «Українка в світі» (до 1982). Від 1920-х друкувалася у львів. («Молоде життя», «Нова хата», «Дажбог»), згодом австрал. («Вільна думка»), амер. («Америка») періодиці зі статтями і нарисами на літ. та виховні теми. Авторка повістей «Христина» (Краків, 1940), «Музика» (1943) – про студент. життя, мист. поривання; зб. істор. оповідань для дітей «Кам’яна сокира» (1947; 1967), зб. новел «Горіхове лушпиння» (1949).

Літ.: Теліга О. І. Винницька. «Христина»: повість // Прапори духа. 1947; Пеленський Є.-Ю. Життєписно-біографічний нарис. Л., 1994.

Ф. П. Погребенник

Стаття оновлена: 2005