Винницька Ірина Гнатівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Винницька Ірина  Гнатівна

ВИ́ННИЦЬКА Ірина Гнатівна (05. 04. 1936, м. Конське Краків. воєводства, Польща) – майстриня художньої вишивки і ткацтва. Чл. НСХУ (1968). Закін. Львів. ін-т приклад. та декор. мист-ва (1965; викл. В. Манастирський, Р. Сельський). 1959–60 – у Львів. артілі «Галантерея», майстриня худож. вишивки Львів. т-ва художників; 1960–62 – майстриня ткацтва Львів. будинку моделей; 1962–67 – модельєр Проектно-конструктор. ін-ту легкої пром-сті, 1967 – ф-ки текстил. худож. виробів; 1967–91 – Львів. худож.-вироб. комбінату. Учасниця обл., респ. мист. виставок від 1959. Персон. – у Львові (1986, 1996), м. Гантер (США, 1991). Творчі інтереси В. – орнам. декор. ткацтво, худож. одяг, типолог. форми гобелена. Використовує традиц. орнаментику і прийоми перебір. ткання, переосмислює пластич. характеристики окремих мотивів, їх масштабні співвідношення. Роботи зберігаються в МУНДМ, МЕХП, Львів. музеї укр. мист-ва, Сум. та Івано-Фр. ХМ. Знято телефільм «Гобелени Ірини Винницької» (1986, реж. В. Андрощук).

Тв.: килими – «Рослинний орнамент» (1959), «Перебендя» (1954); міні-гобелени – «Ліс», «Цвіт папороті», «Зелене поле» (усі – 1984), «Квітка на піску» (1985), «Зима» (1988); гобелени – «Ой на Купала-Купалочка» (1968), «Земле, всеплодющая мати» (1969), «Думи» (1970), «Україна» (1973), «Батьківщина» (1975), «Світлячки» (1977), «Земле» (1979), «А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі», «Цвіте земля» (обидва – 1982), «Городи» (1983), «Мій рідний край» (1984), «Дорога в життя» (1985), «Пісня Карпат» (1991), «Час» (1993), «Цвіте земля» (1995), «Моя мамо», «Думка» (обидва – 1996), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1998), «Крехів» (1999), «Львів» (2002); ескізи костюмів для вокал. тріо сестер Байко (1969), завіса для Черкас. укр. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка (1991).

Літ.: Кусько Г. Ткацтво Ірини Винницької // ОМ. 1986. № 4; Ірина Винницька: Каталог. Л., 1986.

Т. А. Галькевич

Стаття оновлена: 2005