Випадковість - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Випадковість

ВИПАДКО́ВІСТЬ – філософська категорія для позначення тих феноменів дійсності (подій, процесів, об’єктів, властивостей), які суб’єкт сприймає (оцінює, інтерпретує) як буття, що має (мало) місце, але якого могло і не бути, тобто воно не є необхідністю. Під В. розуміють те, що виникає унаслідок неповтор. збігу обставин, унікал. комбінації багатьох невідомих (чи недоступ. контролю або фіксації) чинників, як перетин причинно-наслідк. ланцюгів, вияв варіативності, неоднозначності дійсності, принципової обмеженості можливості прогнозування подій. Дане Ґ. Геґелем визначення В.: як таке, що «може бути і може також не бути, може бути таким, а також і іншим», вказує на тісний зв’язок категорій В., можливості і дійсності, протиставляючи В. і необхідність. У науці дослідж. феномена В. починається від 18 ст.: вивчення т. зв. масових явищ (демографія, страхова справа) і випадкових подій (у формі азарт. ігор) породжують статистику, матем. статистику, теорію ймовірностей. В історії європ. філософії побутувала ідея про суто феноменал., суб’єкт. характер категорії В., використання якої пояснювали неповнотою нашого знання, наявністю явищ та процесів, надто складних з точки зору причин. аналізу систем. У 19 ст. у філософії виникло більш діалект. розуміння співвідношення необхідності і В., ідея їхнього взаємодоповнення (Ґ. Геґель, Ф. Енгельс). У 20 ст. відбувається кардинал. зміна у світогляд. інтерпретації феномена В. Виникнення квант. теорії й атом. фізики, фізики елементар. частинок, генної теорії спадковості (феномен мутацій), молекуляр. біології, використання теорії інформації, комплекс ідей нерівноваж. термодинаміки та синергетики виявили фундам. роль імовірніс. уявлень і змінили онтол. статус В., яку розглядають як істот., конструкт. чинник процесів розвитку та самоорганізації.

В. М. Свириденко

Стаття оновлена: 2005