Вирган Іван Оникійович

ВИРГА́Н Іван Оникі­йович (справж. — Вергун; 19. 05(01. 06). 1908, с. Матвіївка, нині Кліщинці Чорнобаїв. р-ну Черкас. обл. — 12. 01. 1975, Харків) — поет. Батько Н. Вергун. Член «Плугу», СПУ (1936). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Харків. університет (1940). Учителював. Друкувався від 1927. Заарешт. 1940 органами НКВС; вин­ним у злодія­н­нях проти рад. влади себе не ви­знав. Засудж. на 10 р. концтаборів. 1944 звільнений й від­правлений на фронт. Реабіліт. 1961. Після демобілізації повернувся до літ. діяльності. Автор поет. зб.: «Озброєна лірика» (Х., 1934), «Сад дружби» (К., 1935), «Щастя-доля» (К., 1938), «Поворот сонця на літо» (Х., 1947), «Квітучі береги» (К., 1950), «Країна щастя» (К., 1951), «Поезії» (Х., 1954), «В роз­повні літа» (Х., 1959), «Над Сулою шумлять явори» (К., 1960), «Питиме зілля» (К., 1967), «Серце» (Х., 1969), «Поезії» (К., 1976; 1981). Написав поеми «Джигіти» (Х.; О., 1937), «Матвіївка над Сулою» (Х., 1949); кн. оповідань «Василина» (К., 1960), «Даринка з братиком» (К., 1963), «Краса» (Х., 1966). Спів­укладач з М. Пилинською «Російсько-українського словника сталих виразів» (Х., 2000). Національна за формою і змістом, творчість В. утверджує гуманіст. ідею духов. зро­ста­н­ня особистості в процесі праці, цін­ності нар. моралі, зокрема гармонію людини з природою, нац. сві­домість. Їй притаман­ні: самобутність худож. світовід­чу­т­тя, глибока емоційність, звʼязок з укр. фольклор. традиціями, органічне зли­т­тя проникл. ліризму з епіч. началом, багатство мовних засобів. Неодноразово номенклатурна критика звинувачувала В. у «ві­дірваності» від сучас. соціаліст. дійсності, хоча його творчість високо поціновувалася укр. поетами, зокрема М. Рильським та П. Тичиною. Пере­клав окремі твори Й. Ґете, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева, А. Ісаакяна, А. Церетелі, Я. Райніса, Я. Неруди та ін.

Завантажити статтю