Вирок

ВИ́РОК  — акт правосуддя, що містить у собі висновок про винність або невинність особи та вирішує кримінальну справу по суті. Він постановляється й проголошується іменем України і після вступу в законну силу є обов’язк. для виконання на всій її території. Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінал. покаранню, доки її вину не буде доведено в закон. порядку і встановлено обвинувал. В. суду. У разі скасування В. суду як неправосудного держава зобов’язана відшкодувати матеріал. та морал. збитки, завдані безпідстав. засудженням. В. суду повинен бути закон. і обґрунтов. та постановленим лише на доказах, розглянутих у ході судового засідання. Суд оцінює докази за своїм внутр. переконанням, що ґрунтується на всебіч., повному і об’єктив. розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Після більшов. перевороту 1917 на території України, яка входила до складу СРСР, мала місце діяльність позасудових органів. За рішенням органів держ. влади і упр. із політ., соц., нац., реліг. та ін. мотивів, під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, т. зв. бандопосібники та чл. їх сімей позбавлялись майна і висилались із тер. свого місця проживання. У період 30–40-х і на поч. 50-х рр. діяли «трійки» НКВС, колегії ОГПУ та «особливі наради» НКВС — Міністерства держ. безпеки — МВС СРСР, які привласнили собі функції судів, визнавали людей винними у вчиненні злочинів і засуджували їх до позбавлення волі, страти, заслання, що призвело до масових репресій і беззаконня. Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», прийнятим ВР УРСР 17 квітня 1991, були скасовані позасудові рішення, винесені «трійками», колегіями та «особливими нарадами», не скасовані у судовому порядку на момент видання Закону. Всі громадяни, репресовані рішеннями зазнач. органів, визнавалися реабілітованими, окрім зрадників Батьківщини і карателів періоду 2-ї світової війни, нацист. злочинців, працівників, які займалися фальсифікацією кримінал. справ, а також осіб, які вчинили умисні вбивства та ін. кримінал. злочини. Також реабілітації не підлягають особи, щодо яких у матеріалах кримінал. справ є сукупність доказів, які підтверджують обґрунтованість притягнення їх до відповідальності за зраду Батьківщини, шпигунство, диверсії, саботаж, терорист. акти, злочини проти людства і людяності, каральні акції щодо мирного населення, вбивства, мордування громадян і пособництво у цьому окупантам під час 2-ї світової війни, збройні вторгнення на території України, організацію зброй. формувань, які чинили вбивства, розбої, грабежі й ін. насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів, а також особи, засуджені за злочини проти правосуддя, пов’язані із застосуванням репресій, навіть якщо вони самі згодом зазнали репресій.

В. може бути обвинувал. або виправдувал. У свою чергу обвинувал. В. буває з призначенням покарання та зі звільненням від покарання і його відбування. Обвинувал. вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, коли у ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено. Забезпечення доведеності вини є однією з осн. засад судочинства (ст. 129 Конституції України). Виправдувал. В. постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, тобто діяння, у скоєнні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мав місця або відсутній причин. зв’язок між діянням підсудного і негатив. наслідками, що настали; у діянні підсудного немає складу злочину, тобто встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, вчинено не даною особою, а ін., або ж воно не передбачене чи не розцінюється кримінал. законом як злочин, зокрема якщо формально містить ознаки злочину, але через малозначність не становить сусп. небезпеки; діяння, вчинені у стані необхід. оборони чи крайньої необхідності; не доведена участь підсудного у скоєнні злочину, тобто факт сусп. небезпеч. діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують скоєння його підсудним. Прийнявши рішення у нарадчій кімнаті, суд складає В., що повинен бути написаний одним із суддів, який брав участь у його постановленні.

Кримінально-процесуал. закон встановлює структуру В. і регламентує його зміст. В. складається із вступ., мотивувал. та резолютив. частин. У вступ. частині зазначається, що В. постановлений іменем України, вказується назва суду, який виносить вирок, та його склад, місце і час постановлення В., секретар, учасники судового розгляду, перекладач (якщо він брав участь у судовому засіданні), прізвище, ім’я та по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місця народження і проживання, заняття, освіта, сімей. стан та ін. відомості, що мають значення для справи, і кримінал. закон, який передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Мотивувал. частина містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. У цій частині В. наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначенням мотивів, через які суд відкидає ін. докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою — підстави для цього. Суд зобов’язаний також мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінал. закону передбачає й ін. покарання, не пов’язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Кримінал. кодексу України, або перехід до ін., більш м’якого осн. виду покарання, не зазначеного у санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагіт. жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувал. В. Якщо суд визнав за необхідне застосувати до підсудного примусове лікування, у мотивувал. частині В. зазначаються мотиви такого рішення. Мотивувал. частина повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, через які суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у В. формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого. У мотивувал. частині викладаються підстави для задоволення або відхилення цивіл. позову, а також підстави для відшкодування матеріал. збитків.

У резолютив. частині обвинувал. В. зазначаються: прізвище, ім’я та по батькові засудженого; кримінал. закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбуття покарання з випробуванням; застосування до підсудного примусового лікування, рішення про цивіл. позов; речові докази і судові витрати; залік поперед. ув’язнення; запобіж. захід до набрання В. закон. сили й вказівка про порядок і строк його оскарження. У разі засудження за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особи, яка має військ. чи спец. звання, ранг, чин, або кваліфікац. клас, у резолютив. частині викладається рішення про звернення з поданням до відповід. держ. органів про позбавлення засудженого звання, рангу, чину або кваліфікац. класу. Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбуття покарання, суд зазначає це у резолютив. частині. Коли призначається покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютив. частині робиться посилання на ст. 69 Кримінал. кодексу України і зазначається обрана судом міра покарання. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням зазначаються тривалість іспитового строку, обов’язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов’язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним вихов. роботи. Резолютив. частина виправдувал. В. містить прізвище, ім’я та по батькові виправданого; у ній вказується, що підсудний у пред’явленому обвинуваченні визнається невинним і по суду виправданим; зазначається про скасування запобіж. заходу і заходів до забезпечення цивіл. позову та можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і порядок та строк оскарження В.

У випадку, коли підсудний обвинувачувався у скоєнні кількох злочинів і за частиною з них його засуджено, а за рештою виправдано, В. може бути змішаним (обвинувально-виправдувальним). Він постановляється у нарадчій кімнаті і підписується усіма суддями чи одним суддею, якщо справа розглядалася ним одноособово. Суддя, який залишився у меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає. Якщо кримінал. справа, у якій є окрема думка, не розглядалася судом касац. інстанції, то після того, як В. суду набрав закон. сили, вона разом із справою направляється голові суду вищої інстанції для вирішення питання про необхідність перегляду справи у порядку нагляду.

Після підписання В. судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів його проголошують. В усіх випадках В. проголошується публічно, навіть якщо справа повністю або частково розглядалась на закритому судовому засіданні. Всі присутні у залі судового засідання, зокрема і склад суду, заслуховують В. стоячи. Головуючий роз’яснює підсудному, його закон. представникові, а також потерпілому, цивіл. позивачеві, цивіл. відповідачеві та їх представникам зміст В., строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування. Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено В., то після його проголошення перекладач зачитує В. підсудному його рідною мовою або ін. мовою, якою він володіє. Копія В. вручається засудженому або виправданому в триден. строк після його проголошення. Якщо В. складений мовою, якої не знає засуджений чи виправданий, йому надається письм. переклад його рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Засуджений має право на оскарження В., виправданий — на оскарження підстав виправдання.

Завантажити статтю