Висоцький Володимир Семенович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Висоцький Володимир  Семенович

ВИСО́ЦЬКИЙ Володимир Семенович (Высоцкий Владимир Семенович; 25. 01. 1938, Москва – 25. 07. 1980, там само) – російський поет і актор. Держ. премія СРСР (1987; посмертно). Закін. школу-студію МХАТу (1960; викл. П. Масальський). Був актором Театру мініатюр, Моск. драм. театру ім. О. Пушкіна, 1964–80 – Моск. театру на Таганці. Серед ролей у театрі: Хлопуша («Пугачов» за С. Єсеніним), Лопахін («Вишневий сад» А. Чехова), Гамлет (однойм. трагедія В. Шекспіра), Ґалілей («Життя Ґалілея» Б. Брехта). Від 1959 знімався в кіно. Перша велика роль – радист Володя у х/ф «Вертикаль» (1967, Одес. кіностудія худож. фільмів, реж. С. Говорухін, Б. Дуров), де виконав власні пісні. Знявся у х/ф «Короткі зустрічі» (1968, роль геолога Максима, реж. К. Муратова), «Небезпечні гастролі» (1969, роль Ж. Бенгальського, реж. Г. Юнгвальд-Хількевич), «Білий вибух» (1970, роль Капітана), а також у т/ф «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, роль капітана Г. Жеглова; обидва – реж. С. Говорухін), поставлених на Одес. кіностудії худож. фільмів. Серед ін. фільмів: х/ф «Служили два товариші» (1968), «Втеча містера Мак-Кінлі» (1975), «Притча про те, як цар Петро арапа одружував» (1976), т/ф «Маленькі трагедії» (1980). Як актор кіно і театру відзначився вмінням досягати абсолют. перевтілення (знакові його гол. та другоряд. ролі), як трагіч. герой вражав силою духу, глибоким чуттєвим та емоц. самовираженням. Пісні почав писати 1961 під впливом творчості Б. Окуджави. Це переважно монологи (казки, бурлески, жарти, маршові ритми) від імені різних персонажів, переконливо створених В. у супроводі гітари. Серед них: «Братські могили», «Він не повернувся з бою», «Пісня про друга», «Про йогів», «Прощання», «Врятуйте наші душі», «Москва–Одеса», «07», «Полювання на вовків», «Горизонт», «Трохи повільніше, коні». Пісню «Пожежі» присвяч. воєн. діям 1918–20 в Україні. Лірич. герой віршів-пісень В. – одинак-бунтівник з могут., невгамов. темпераментом, який усвідомлює свою приреченість, але не піддається системі, прагне до відновлення справедливості. У стиліз. казках і баладах В. сатирично змалював соц.-політ. ситуацію в СРСР (період «застою»), тому його твори за життя не публікували, ролі в кіно не затверджували, концерти забороняли. Але визнання було всенародним (неофіц. записи, самвидав, виступи у містах СРСР). Гастролював у США, Болгарії, Франції, Канаді. 1968 з’явилася грамплатівка з піснями В. із х/ф «Вертикаль», 1973– 76 – ще 4 автор. аудіоальбоми, 1977 – 3 диски у Франції. Твори В. постійно перевидаються («Сочинения: В 2 т.», Москва, 2004; 16-е вид.). Про нього створено д/ф «Спогади» (1985, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка, реж. В. Савельєв). Від 1992 у Москві діє Держ. культур. центр-музей В. С. Висоцького (від 1996 дир. – М. Висоцький), при якому виходить щоріч. альманах «Мир Высоцкого: Исследования и материалы».

Тв.: Нерв. Москва, 1981; Кони привередливые. Москва, 1987; Я конечно, вернусь... Москва, 1988; Ни единою буквой не лгу. К., 1989; Песни и стихи. Нью-Йорк; К., 1993; Собрание сочинений: В 5 т. Тула, 1993–95; «Спасите наши души!»: Песни и стихи. Москва, 2002; Не пройдет и полгода. Москва, 2004.

Літ.: Влади Марина. Владимир, или Прерванный полет; В. Высоцкий: Человек. Поэт. Актер; В. Высоцкий в кино. (усі – Москва, 1989).

В. М. Войтенко

Стаття оновлена: 2005