Височина

Визначення і загальна характеристика

ВИСОЧИНА́ — форма макрорельєфу Землі, що має виразне під­вище­н­ня (до кількасот метрів) від­носно рівнин­ної території, яка її оточує. На суходолі абсолютні висоти — від 200 до 600 м. В. є місцями актив. взаємодії внутр. і зовн. чин­ників рельєфо­утворе­н­ня та виразного прояву наслідків їх взаємодії. У процесі формува­н­ня В. рельєфо­утворювал. процеси за­знають впливу будови надр і тектон. структур. Спів­від­ноше­н­ня В. із тектон. структурами буває пряме (зх. від­роги Середньорос. В. фіксують ви­ступи Воронез. кри­сталіч. масиву; Донец. В. утворюють залишки фундаменту Донец. складчастої споруди мезозой. віку; Приазов. В. від­повід­ає Приазов. ви­ступу докембрій. УЩ), непряме (основою Придні­пров. В. є УЩ, зокрема його пн.-сх. схил) та обернене (Волин. В. формують частини Галиц.-Волин. западини і Волино-Поділ. плити, втягнуті у неотектон. під­ня­т­тя пд.-зх. схилу Сх.-європ. платформи). За генезисом В. України поділяють на денудаційні (Волин. В.), пластово-денудаційні (Середньорос. В.), структурно-денудаційні (Приазов., Поділ. В.), цокольні (Донец. В.), пластово-акумулятивні (Мале Поліс­ся). Осн. форми рельєфу В.: хвилястий, горбистий, останцевий, пасмовий, плоский. В. називають також частину земної поверх­ні не­знач. роз­мірів, під­вищену від­носно рівнин. території, що має виразні схили і характеризується пошире­н­ням еродов. земель.

В. М. Пащенко

Завантажити статтю