Розмір шрифту

A

Виноробство

ВИНОРО́БСТВО — сукупність технологічних процесів пере­робки вино­граду на вино, коньяк та бренді. В. тісно повʼязане з виноградарством, яке забезпечує його осн. сировиною. Для виготовле­н­ня вина як у світі, так і в Україні культивують сотні сортів вино­граду. В Україні вирощують лозу європ.-азіат. виду, який за сортовими від­мін­ностями поділяють на 3 екол.-геогр. групи — зх.-європ. сорти (Аліготе, Піно, Рислінг, Трамінер, Каберне-Совіньон, Мурведр, Мерло), сорти бас. Чорного моря (Ркацителі, Сапераві, Мцванє, Цолікоурі, Александроулі, Плавай, Фурмінт) та сх. сорти (Тербаш, Кара узюм, Баян Ширей, Тавквері, Хусайне, Тавриз, мускатні та кишмишні сорти); амер. виду (Ізабела, Лідія, Ноа, Конкорд, Буйтур); сх.-азіат. виду (Амурський, Усурійський). Також роз­різняють між­видові гібриди (гібриди прямі виробники та філоксеро­стійкі під­вої) та нові комплексно­стійкі сорти (Антей магарацький, Аврора Магарача, Первісток Магарача, Подарунок Магарача, Тавквері Магарача). Історія В., як і вино­градарства, налічує 5–7 тис. рр. і бере початок у країнах Закавказ­зя, Серед. Азії та на узбереж­жі Ка­спій. моря. Знач. роз­квіту В. набуло у народів Стародав. Греції та Рим. імперії. Протягом 4-х тисячоліть В. то роз­квітало, то занепадало, потерпаючи від навал варварів і вандалів. Бл. 3 тис. рр. до н. е. грец. колоністи, фінікій. мореплавці та рим. заво­йовники роз­по­всюдили культуру вирощува­н­ня вино­граду та виготовле­н­ня з нього вина до країн Близького Сходу, Пн. Африки та Серед­земномор. країн, узбереж­жя Чорного моря — Крим, межиріч Дні­пра, Пд. Бугу, Дністра, Дунаю, Прута. У період ран­нього та пізнього середньовіч­чя сформувалися ві­домі регіони європ. В.: у Франції — Бурґундія, Шампань, Бордо, Шаранта, Ельзас, Ланґедок-Русьон, Сотерн; у Німеч­чині — Рейнгау, Мозель; в Італії — Пʼємонте, Тоскана, Сицилія; в Іспанії — Ріоха, Валенсія, Каталонія, Андалузія; в Португалії — Вінью верді, Дору, Даш, Колареш, Мадейра; у Греції — Ат­тика, Іонічні острови, Крит, Македонія, Пелопонес, Фес­салія, Кіпр; в Угорщині — Токай. У 15– 19 ст. В. роз­по­всюдилось у Пд. Африці, Австралії, Новій Зеландії, Японії, Кореї, Пн. та Пд. Америці, на Гавай. о-вах. У Європі найбільшого роз­витку В. досягло на­прикінці 17 — поч. 18 ст. Найважчий період для світ. вино­градарства та В. припав на кін. 19 — поч. 20 ст., коли більшість вино­градників Європи була уражена грибковими хворобами (оідіум, мілдью) та знищена філоксерою, завезеними із Пн. Америки. Тоді по­страждали й вино­градники Прав­обереж. України. Пере­хід більшості європ. країн на роз­веде­н­ня прищеплених культур вино­граду сприяли його стійкості до філоксери, проте це негативно по­значилося на якості всесвітньо ві­домих вин у р-нах класичного В. У 20 ст. європ. вино­градники знову пере­ведено на корене­власні (європ.) сорти. На поч. 1980-х рр. у багатьох країнах скоротився попит на спожива­н­ня вина, що при­звело до його пере­виробництва і зменше­н­ня площ вино­градників. Різниця між обсягами виробництва вина та попиту на нього в країнах ЄС 1992 досягла 680, а 1993 — 350 млн дал. Від кін. 80-х рр. 20 ст. вино­градарство та В. інтенсивно роз­виваються в Австралії, Новій Зеландії, Пд. Африці та США. Найбільші площі вино­градників (65 %) та обсяги виробництва вино­граду й вина (66 %) припадають на Італію, Францію, США, Іспанію, Арґентину, Туреч­чину, Іран, Китай, Румунію та Чилі. Найкращі показники урожайності вино­градників мають США, Італія, Арґентина, за якістю вино­граду для В. — Іспанія і Португалія, за асортиментом вин — Франція, за обсягом виробництва столових сортів вино­граду — Італія, виробництва кишмишно-ізюм. сортів — Туреч­чина. 84–85 % вирощеного вино­граду пере­робляють на вина, коньяки та бренді, до 10 % споживають у свіжому ви­гляді, до 5–6 % сушать. Сучасна тенденція вино­градарства у роз­винених країнах — не виведе­н­ня нових комплексно­стійких сортів вино­граду, а вдосконале­н­ня способів та засобів обробки кореневлас. сортів. Асортимент вино­град. вин багатьох країн світу на 80–95 % складають білі, рожеві та червоні столові (сухі, напів­сухі та напів­солодкі) тихі та насичені діоксидом вуглецю під тиском вина.

Історія В. в Україні сягає антич. часів, коли на тер. Криму виникли міста-держави — Херсонес, Пантикапей, Тиритака та ін. (див. Виноградарство). Після при­єд­на­н­ня до Рос. імперії Криму, Бес­сарабії та узбереж­жя Чорного і Азов. морів унаслідок рос.-турец. воєн 18–19 ст. тут зро­стає промислове В. 1783 Г. Потьомкін роз­по­всюдив у Криму сорти токай. та грец. лоз вино­граду. 1828 на базі Імператор. економо-ботан. саду (нині Нікіт. ботан. сад УААН) почав діяти Казен. Магарац. дослід. заклад (нині Ін­ститут вино­граду і вина «Магарач» УААН) з пром. вино­градником та винороб. під­валом. На роз­виток вітчизн. промислового В. вплинув князь Л. Голицин, який 1878 у своєму маєтку «Новий світ» (нині смт побл. м. Судак) створив дослідно-вироб. вино­градо-виноробне госп-во. 1882 почалися досліди з виробництва вин типу «шампанське» пляшковим класич. способом, 1890 налагоджено його пром. виробництво. 1897 введено у дію вино­градо-виноробне під­приємство з під­валами — «Масандра». 1914 в Рос. імперії було 215 тис. га вино­градників, вироблялося до 30 млн дал вина у рік. Під час 1-ї світової війни вино­градо-виноробну галузь знову зруйновано. Від 1921 роз­почалась від­будова галузі. 1940 за роз­мірами площ вино­градників СРСР уві­йшов до 10-ти кращих держав світу (424,6 тис. га), у структурі винороб. продукції 37 % становили марочні вина, понад 40 % — столові. Під час 2-ї світової війни зруйновано понад 25 % вино­градників та значну кількість вітчизн. винороб. заводів. За заг. площею вино­градників в СРСР рівня 1940 вдалося досягти 1956, а за обсягами винороб. продукції — 1950. У 1986 площі вино­градників СРСР становили 1162 тис. га (1921 — 132 тис. га), зокрема в Україні — 190 тис. га, або 16,4 % усіх площ СРСР. За цим показником СРСР посідав 2-е м. у світі після Італії, а за обсягами виробництва вина (323 млн дал або 10 % світ. виробництва) — 4-е м. після Італії, Франції та Іспанії. Традиц. ринками збуту винороб. продукції України були Росія, Білорусь, Казах­стан, країни Балтії. В асортименті винороб. продукції України були пере­важно ординарні міцні та десертні вина (77,3 %). Нині у звʼязку з екон. про­блемами в Україні ці ринки фактично втрачені.

В Україні від 1985 простежується тенденція до зменше­н­ня площ вино­градників, потужностей вино­градо-пере­роб. під­приємств (2002, порівняно з 1985, виробництво вино­град. вина скоротилось у 4,4 раза). Технології і технол. устаткува­н­ня більшості вітчизн. винороб. під­приємств зорієнтовані на виробництво ординар. продукції. 1998 площі вино­градників становили 114,4 тис. га, пере­роблено 193 тис. т тех. сортів вино­граду, вироблено 3725,1 тис. дал вино­град. вина, з них: міцні — 2387,2 тис. дал (64,1 %), столові — 1014,4 тис. дал (27,2 %), десертні — 323,5 тис. дал (8,7 %), шампан. та ігристі — 47,925 млн пляшок, коньяк і бренді — 712,2 тис. дал. Вироб-во мароч. вин становило 24 %, ординар. — 76 % (з них столових — 22 %, міцних та десерт. — 54 %). Україна екс­портувала 36 тис. дал тихих та бл. 2 млн пляшок ігристих вин. 2002, порівняно з 1998, виробництво кріплених (міцних та десертних) вин скоротилось на 17,2 %, марочних — на 16 %. Серед кріплених вин пере­важають ординарні, тобто невисокої якості (міцні — 15,7 %, десертні — 30,9 %). Вироб-во мароч. кріплених вин становить 6,6 % від заг. обсягу вино­град. вин. На ринку вітчизн. вино­продукції частину кріплених вин (виробництво яких скоротилось) заповнили ординарні вина з нижчим вмістом спирту, але з високим вмістом цукру — напів­сухі і напів­солодкі, т. зв. болгар. та грузин. «колекції». Це свідчить про під­вище­н­ня рівня культури спожива­н­ня населе­н­ня, пере­важно у великих пром. центрах і містах, де пере­вагу почали від­давати більше столовим винам, а не кріпленим. Остан. часом спо­стерігається тенденція пере­ходу споживача від міцних напів­солодких до сухих столових вин. Вироб-во вин з надлишковим вмістом СО2 (шипучих, ігристих і типу «шампанське») у 1998– 2002 скоротилося на 8 млн пляшок. У цій категорії також пере­важають вина з під­вищеним вмістом цукру (напів­сухі і напів­солодкі), виготовлені резервуарним без­перерв. способом — 68,4 %. Вироб-во міцних напоїв на основі вино­град. сировини — коньяку, бренді — у цей період збільшилося на 608,06 тис. дал і пере­важно за рахунок закупівлі імпорт. коньяч. спиртів. Таким чином, нині в Україні значна частина вино­продукції пред­ставлена ординар. винами (бл. 92 %) і коньяками та бренді (бл. 93 %). Марочні вина становлять від­повід­но бл. 8 % та 7 % від заг. обсягу вино­продукції.

Роз­різняють В. не­промислове та промислове. Не­промислове В. — давнє заня­т­тя землеробів з пере­робки вино­граду на вино у регіонах його вирощува­н­ня. Воно залишається не­змін­ним. Грона збирають у кошики або ін. дрібну тару і зносять у приміще­н­ня — виноробні. Вино­град давлять ногами у деревʼяних або камʼяних давильнях, на ручних при­строях із плетеного лозняку (плетених лозинах) або спец. палицями у невеликих діжках (кадобах). У 19 ст. зʼявилися деревʼяні, а пізніше — металеві ручні дробарки. Сусло (сік) з мʼязги видавлювали у домо­тканих мішках за допомогою різних при­строїв, пізніше для цього створ. деревʼяні преси, на­прикінці 19 ст. — металеві. На­стоюва­н­ня, броді­н­ня мʼязги червоних та білих сортів вино­граду здійснювали у кадобах (чанах). Для броді­н­ня сусла, зберіга­н­ня і транс­портува­н­ня вин використовували глиняні глеки та амфори, пізніше — дубові бочки та бути. Посудини великих роз­мірів використовували для броді­н­ня та зберіга­н­ня молодого вина, маленькі — для його витримува­н­ня та спожива­н­ня. Самоплин­не сусло зливали в окремий посуд або змішували з від­пресованим. Вино зберігали у під­валах з оптимал. температур. (14 ± 2 °С) та повітр. режимами. Осн. операції до­гляду за молодим вином — пере­ливка та доливка. Першу пере­ливку (зня­т­тя вина з дріжджів) проводили на­ступ. весни, коли обрізали вино­град, другу — у період цвіті­н­ня вино­граду, третю — восени, перед збира­н­ням нового врожаю. Доливку використовували для того, щоб бочки і бути були по­стійно наповнені вином. Освітле­н­ня вина здійснювали шляхом тривалого від­стоюва­н­ня, у деяких випадках з цією метою його обробляли роз­чином казеїну, яєч. білка або рибʼячого клею. У домаш. умовах виробляли пере­важно ординарні столові вина міцністю 9– 12 %, а в деяких регіонах — на­стояні на травах ароматизов. напої. Промислове В. — галузь харч. індустрії з виробництва вино­град. соків, тихих столових, міцних та десерт. вин, вин, насичених CO2 під тиском (типу «шампанське», ігристе та шипуче), спец. вин типу «херес», «портвейн», «мадера», «малага», «марсала», «кагор», напоїв типу «вермут», міцних алкогол. напоїв типу «коньяк» та бренді, а також продуктів пере­робки вторин. сировин. ресурсів (дріжджі, вичавки, гребні, насі­н­ня, коньячна барда). Виноробна пром-сть України виробляє також плодоягідні вина, сидри та кальвадоси з плодоягід. сировини.

В Україні вина класифікують на сортові та купажні, тихі й насичені CO2 під тиском. Сортові виробляють з однокольорових сортів вино­граду одного ампело­граф. виду із вмістом у сировині не менше 85 % провід. сорту; купажні — з двох або більше виноматеріалів різних сортів вино­граду (кількість баз. виноматеріалу — 50 % і більше). Вина поділяють на ординарні, марочні і колекційні. Ординарні виготовляють за уніфіков. технологією і реалізують: спец. ординарні (молоді) в рік урожаю, інші — від 1 січня на­ступ. року. Марочні вина виготовляють за індивідуальними для кожної марки технологіями з певних сортів вино­граду, який вирощено у суворо регламентов. р-нах чи зі спеціально пі­ді­браної суміші з обовʼязковою витримкою у дубовій тарі 1,5 р. Мароч. винам може бути присвоєно ранг вин контрольов. назв за походже­н­ням, якщо їхнє походже­н­ня (сировина та якість готової продукції) контролює держава на всіх етапах виробництва. Колекційні — марочні вина, які додатково витримують у пляшках до 3-х р. і реалізують у тій самій тарі. Тихі вина поділяють на столові (натуральні та купажні) і кріплені (міцні та десертні), кожну з цих груп (крім десертних) — на сухі і сахаристі (усі десертні вина — сахаристі). Крім того, за кольором вина поділяють на білі, рожеві та червоні; за ступенем солодкості — на напів­сухі, напів­солодкі, солодкі та лікерні; за типом — на «хереси», «мадери», «портвейни». Вина тихі поділяють на с т о л о в і — сухі (вміст спирту 9–13 %; вміст цукру до 0,3 г/100 см3), напів­сухі (9–12; 0,5–2,5) та напів­солодкі (9–12; 3,0–5,0); к р і п л е н і — міцні (14–20; 0,2–11,0) та десертні: солодкі (16–17; 12–19) і лікерні (12–17; 20–30); а р о м а т и з о в а н і (16–18; 6–16). Вина насичені СО2: т и п у «ш а м п а н с ь к е» — брют (10,5–12,5; до 1,5), сухе (10,5–12,5; 2,0–2,5), напів­сухе (10,5–12,5; 4,0–4,5), напів­солодке (10,5–12,5; 6,0–6,5) та солодке (10,5–12,5; 8,0–8,5); і г р и с т і — червоні (11–13,5; 7–8), рожеві (10,5–12,5; 6–7) та мускатні (10,5–12,5; 9–12); ш и п у ч і (9–12; 3–8).

В. поділяють на первин­не (пере­робка вино­граду і виготовле­н­ня виноматеріалів) та вторин­не (обробка і витримка виноматеріалів з метою на­да­н­ня їм характерного смаку, букету, аромату, стабільності). З-ди з первин­ного В. роз­таш. пере­важно у регіонах культивува­н­ня вино­граду. Збір вино­граду для пром. пере­робки проводять при досягнен­ні ним тех. (технол.) зрілості. Вино­град збирають одного ампело­граф. сорту, чистий, здоровий. Домішки ін. сортів не повин­ні пере­вищувати 15 %. Для міцних та десерт. вин використовують сорти вино­граду з великим вмістом цукру або вʼялені, не­придатні для виготовле­н­ня столових вин. Осн. етапи та операції виробництва виноматеріалів: при­йма­н­ня вино­граду — зважува­н­ня, від­бір проби, вивантаже­н­ня у бункер; видале­н­ня гребенів, чавле­н­ня на дробарках та пресува­н­ня, сульфітація (внесе­н­ня сірчистої кислоти як консерванту), внесе­н­ня фермент. препаратів (покраще­н­ня виходу соку, аромату та барвників); для білих столових виноматеріалів — пресува­н­ня мʼязги (від­діле­н­ня сусла від неї на стікачах та пресах), броді­н­ня; для червоних столових виноматеріалів — терм. обробка мʼязги або на­стоюва­н­ня її, пресува­н­ня мʼязги, внесе­н­ня чистої культури дріжджів, броді­н­ня; для міцних та десерт. вин — терм. обробка мʼязги або на­стоюва­н­ня її, пресува­н­ня мʼязги, освітле­н­ня сусла шляхом від­стоюва­н­ня, внесе­н­ня чистої культури дріжджів, броді­н­ня, від­окремле­н­ня дріждж. осаду, кріпле­н­ня (внесе­н­ня вино­град. спирту або спирту-ректифікату). Пере­робку вино­граду та від­бір сусла за фракціями проводять згідно з діючими вимогами. Після охолодже­н­ня та від­стоюва­н­ня сусло направляють для броді­н­ня у бочки, резервуари або в спец. установки без­перерв. броді­н­ня. Для покраще­н­ня процесу броді­н­ня до сусла додають чисту культуру дріжджів. Під час броді­н­ня із цукрів сусла утворюються етил. спирт, діоксид вуглецю, гліцерин, ацетальдегід тощо. Зброджений виноматеріал фільтрують, від­окремлені дріжджові осади направляють для пере­робки на спирт, дріжджовий білковий корм тощо. Отриманий виноматеріал егалізують (змішують партії виноматеріалів, виготовлених з одного сорту вино­граду) чи купажують (змішують виноматеріали різних партій та сортів вино­граду). Шампан. виноматеріали отримують шляхом пресува­н­ня цілих грон вино­граду на кошикових пневмотич. або гідравл. пресах, самоплин­не сусло використовують для виготовле­н­ня шампан. та білих високо­якіс. столових вин. Для ординар. білих столових сухих, напів­сухих та напів­солодких вин, коньяч. виноматеріалів використовують самоплин­не сусло та сусло 1-го віджима­н­ня. Пресові фракції сусла використовують для ординар. міцних та десерт. вин. Ароматизов. вина готують шляхом купажува­н­ня виноматеріалів із настоєм пряно-аромат. рослин-інгредієнтів, спирту-ректифікату та цукру. Вина типу «шампанське» та ігристі виробляють шляхом вторин. броді­н­ня столових виноматеріалів у пляшках або резервуарах, шипучі вина — насиче­н­ням їх CO2 під тиском в сатураторах. Столові, міцні та десертні виноматеріали із заводів первин­ного В. транс­портують у цистернах на шампан., коньячні заводи та заводи вторин­ного В. Виноматеріали витримують у під­валах у дубових бочках, бутах, емальов. та залізобетон. резервуарах при т-рі 12–16 °С. Для одержа­н­ня кришталево-про­зорих вин їх освітлюють та стабілізують проти колоїд., кри­сталіч. і біол. помутнінь, обробляючи рибʼячим клеєм, желатином, альбуміном, таніном, поліакриламідом, діоксидом кремнію, бентонітом, фосфатом цирконію, фітином, жовтою кровʼяною сіллю, а також фіз. методами — холодом, шляхом пастеризації чи фільтрува­н­ня. На заводах класич. В. у сприятливі роки вина найвищої якості закладають на витримку в колекцію — енотеку.

Коньяк — міцний алкогол. напій, який виготовляють з коньяч. спирту, отриманого шляхом фракц. пере­гонки білих столових сухих вино­град. виноматеріалів із на­ступ. витримкою у дубових бочках чи емальов. резервуарах із дубовими клепками. Коньячні виноматеріали виготовляють із сортів вино­граду «Ркацителі», «Плавай», «Клерет», «Аліготе», «Тербаш», «Сильванер» тощо. За технологією виготовле­н­ня коньяки поділяють на ординарні, марочні та колекційні з концентраціями спирту 40–57 % і цукру 0,7–2,5 г/100 см3. Ординарні коньяки готують з коньяч. спиртів, витриманих 3–5 р. (кількість років по­значають «зірочками» на етикетці), марочні — 6–50 р. (коньяк витриманий — 6–7 р., коньяк витриманий вищої якості — 8–10 р., коньяк старий — понад 10 р.). Колекц. коньяки — марочні коньяки, додатково витримані не менше 3-х р. у дубовій бочці. Після витримки коньячні спирти купажують та додають спиртовані чи духмяні води, цукр. сироп та колер, обробляють холодом, дають від­почити, фільтрують і роз­ливають у пляшки.

Пере­важна кількість винороб. під­приємств України зосереджена в АР Крим та Одес. обл., серед них найві­доміші: в АР Крим — НВАО «Масандра» та ВАТ «Сонячна долина», держ. під­приємства «“Новий Світ” Завод шампанських вин», «Інкерманський завод марочних вин» та «Севастопольський виноробний завод», агрофірма «Золота балка», ЗАТи «“Коктебель” Завод марочних вин та коньяків» і «Бахчисарайський виноробний завод», с.-г. вироб. ко­оператив «Ізумрудний» та ін.; в Одес. обл. — орендне під­приємство «Одеський завод шампанських вин», ЗАТи «Одеський коньячний завод» та «Бол­градський виноробний завод», ВАТ «Французький бульвар», ТОВ «Винконцерн». Також виноробні заводи функціонують і в деяких ін. областях, зокрема в Микол. — ВАТи «Радсад» та «Коблево», Херсон. — ВАТи «Таврія» та «Каменський», Закарп. — ТОВ «Скілур» та орендне під­приємство «Ужгородський коньячний завод», Харків. — ЗАТ «Харківський завод шампанських вин», Донец. — ЗАТ «Артемівський завод шампанських вин», Києві — ТОВ «“Укрвино” Колективна фірма» та ЗАТ «Київський завод шампанських вин».

В Україні знач. внесок у роз­виток В. зробили М. Герасимов, В. Нілов, О. Преображенський, В. Таїров, А. Фролов-Багреєв, О. Єгоров, а також Г. Валуйко, О. Датунашвілі, В. Зінченко, М. Сачаво, Н. Бурʼян, В. Єжов, В. Загоруйко та ін. Наук. забезпече­н­ня галузі здійснюють Ін­ститут вино­граду і вина «Магарач» УААН (м. Ялта, АР Крим) та Нац. наук. центр «Ін­ститут вино­градарства і виноробства ім. В. Таїрова» УААН (Одеса). Виноробів готують в Одес. академії та Нац. університеті (Київ) харч. технологій, а також у Бердян. (Запоріз. обл.) та Львів. технікумах харчової промисловості, Сімфероп. коледжі харчової промисловості, Сваляв. тех. коледжі (Закарп. обл.), Лохвиц. філії Полтав. технікуму харч. технологій.

Літ.: Могилянський М. Практичне виноробство. Х., 1927; Моргенштерн С. Вино­градарство і виноробство. О., 1927; Виноделие. Сф., 1960; Герасимов М. А. Технология вина. Москва, 1964; Валуйко Г. Г. Вино­градные вина. Москва, 1978; Вино­градарство и виноделие: Сб. науч. работ. К., 1997; Справочник по виноделию. Сф., 2000; Валуйко Г. Г. Технология вино­градных вин. Ялта, 2001; Гаркуша О. М. Формува­н­ня ефективного вино­градарсько-виноробного під­комплексу АПК України. М., 2001.

О. С. Луканін

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2005
Том ЕСУ:
4
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Господарство
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
34208
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
636
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 237
  • середня позиція у результатах пошуку: 35
  • переходи на сторінку: 2
  • частка переходів (для позиції 35): 56.3% ★★☆☆☆
Бібліографічний опис:

Виноробство / О. С. Луканін // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-34208.

Vynorobstvo / O. S. Lukanin // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2005. – Available at: https://esu.com.ua/article-34208.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору